монархічного напряму патріоти можуть розглядати партійний дух з поблажливістю, якщо не зі схваленням. Але в урядах народного напряму, в обраних урядах такого роду дух не слід заохочувати. Можна з певністю стверджувати, що в кожній партії, природно, буде завжди досить такого духу; а в умовах наявності постійної небезпеки прояву крайнощів суспільна думка повинна використовувати свій вплив для того, щоб зм’якшити і стримати його. Щоб підтримувати вогонь, необхідна загальна пильність для запобігання тому, що він розгориться в полум’я, інакше вогонь не зігріє, а поглине.
Важливо також, щоб звичка мислити попередила тих, кому доручено керувати вільною країною, що не слід перевищувати повноважень, визначених їм Конституцією, і уникати замаху одного владного підрозділу на прерогативи іншого. Дух замаху сприяє консолідації прерогатив усіх владних підрозділів в одних руках і, таким чином, створює, незалежно від форми державного правління, справжній деспотизм… Якщо, на думку народу, поділ чи зміна владних повноважень у якій-небудь їхній частині неправильні, нехай вони будуть змінені поправкою, передбаченою Конституцією. Але не можна допускати змін шляхом узурпації влади, оскільки, навіть якщо в конкретному випадку це слугуватиме добру, такою зброєю звичайно скидаються вільні уряди. Такий прецедент завжди набагато переважить з погляду заподіяної шкоди будь-яку часткову чи тимчасову вигоду.
…не можна допускати змін шляхом узурпації влади, оскільки, навіть якщо в конкретному випадку це слугуватиме добру, такою зброєю звичайно скидаються вільні уряди.
Виявляйте добру волю і дотримуйтеся справедливості щодо всіх держав. Підтримуйте мир і злагоду з усіма. Релігія і мораль заохочують таку поведінку… У здійсненні такого плану ніщо не є більш істотним, аніж відмова від постійної, глибоко вкоріненої ворожнечі щодо одних держав і гарячої прихильності до інших; замість цього слід розвивати чесні і дружні відносини з усіма. Держава, що відчуває щодо іншої ненависть, яка стала звичною, чи симпатію, що ввійшла у звичку, є в якійсь мірі рабом. Вона раб своєї ворожнечі чи прихильності, і кожного з цих почуттів досить для того, щоб збити таку держава зі шляху, що відповідає її обов’язку й інтересу.
Антипатія, що існує в одній державі щодо іншої, легко схиляє обидві сторони до вчинення образи чи шкоди, нетерпимого ставлення до найменшої завданої кривди, а також до зарозумілості й незговірливості при виникненні непринципових чи незначних суперечок. Звідси часті колізії, уперті, гострі і криваві сутички. Нація, спонукувана недоброю волею та обуренням, усупереч тверезим політичним розрахункам, іноді примушує уряд до війни.
Аналогічним чином гаряча прихильність однієї держави до іншої призводить до багатьох небажаних наслідків. Симпатія до держави-фаворита, сприяючи ілюзії надуманого взаємного інтересу у випадках, коли взаємні інтереси насправді відсутні, і вселяння одній стороні ворожих почуттів щодо іншої втягують першу до участі в спорах
