з-за столу і гасав по кімнаті, вибухаючи прокльонами і гамселячи себе кулаками по голові.
– Я мушу, мушу, – повторював він уперто, – мушу зрозуміти це, інакше пропаду.
Він знову починав читати і знову зривався.
– Ні, це все марно, макітра тріскає, а я нічого не розумію.
Він подався до ванної кімнати і, відкрутивши кран з холодною водою, підставив голову під прохолодний струмінь. Простояв так кілька хвилин, увесь час думаючи: «Допоможе чи не допоможе?..»
Не допомогло. Всю ніч він провів над паперами, і єдиним результатом його старань був сильний головний біль. Поверхове і туманне уявлення про господарство у Коборові жодним чином не було достатнім не лише для ведення справ, а й навіть для розмови з Куницьким.
– Що робити?
Никодим довго думав над цим питанням і вирішив без бою не здаватися.
– Протягнути якнайдовше, а там, можливо, звідкись прийде порятунок.
Було вже по восьмій, коли Куницький, зайшовши до Дизми, застав його за письмовим столом зі стосами книг і паперів.
– Дорогий пане Никодиме, – закричав він з удаваним обуренням, – що ви робите! Та ви ж зовсім не спали! Працьовитість працьовитістю, а здоров’я передусім.
– Нічого зі мною не буде, – буркнув Дизма. – Раз вже почав, доведу до кінця.
– Ви завзятий. Ну і як?
– Та нічого.
– Визнаєте, дорогий пане Никодиме, що справи у зразковому порядку? Прозоро, системно, чітко…
У горлі в Дизми застрягло якесь прокляття.
– Дійсно, – сказав він, – все у зразковому порядку.
– Що? Правда? Я сам усе роблю. Я знаю кожний патичок, кожне коліщатко у цьому механізмі як свої п’ять пальців, ось чому цілком певний, що ніхто зі службовців мене не надурить. А тепер облиште роботу. Зараз подадуть сніданок. У вас буде досить часу, бо сьогодні я вам не буду морочити голову. На паперовій фабриці у мене засідання будівельної комісії, потім я їду оглянути ліс у Котилувці.
Коли вони увійшли до їдальні, обидві пані вже сиділи за столом.
– Який ви блідий!.. – зауважила пані Ніна.
– Голова трохи болить.
– Ви тільки уявіть, мої дорогі, – заторохтів Куницький, – пан Никодим ока не зімкнув. Всю ніч безперервно просидів над книгами!
– Може, вип’єте порошок від головного болю? – запитала пані Ніна.
– Та не варто…
– Випийте, вам легше стане.
Вона наказала лакеєві принести коробку з порошками, і Дизмі довелося проковтнути ліки.
– Знаєш, Ніно, – промовила Кася, – пан Дизма вчитиме мене грати у більярд.
– А ви добре граєте?
– Середньо, – відповів Никодим, – колись грав непогано.
– Може, почнемо відразу після сніданку? – запропонувала Кася.
– Я на вас дивитимуся, – додала пані Ніна.
– Хо-хо, – засміявся Куницький, – боюся, як би ви не захотіли
