Ось так виглядає карамболь. – Він легенько вдарив по кулі, і карамболь, до подиву пані, вдався на славу.
– Це ж геометрія, – здивувалася пані Ніна.
– Я до такої спритності не дійду, – додала Кася.
– Може, і ви, пані, спробуєте? – звернувся Дизма до Ніни.
– О, у мене нічого не вийде, – відповіла, все ж таки беручи кий у руки. Вона не знала, як покласти ліву руку, щоб зробити з неї підпору, і Дизма мусив поставити їй пальці. Зауважив при цьому, що шкіра у пані Ніни гладенька і ніжна. Йому спало на думку, що ці руки, мабуть, нічого не робили. «Яке це щастя, – подумав він, – бути таким багатим: тільки пальцем ворухни – усе за тебе зроблять».
– Ну, що ж, пане, – заговорила Ніна, – певно, ви не хочете мене вчити?
– Прошу вибачення. Я так просто… замислився.
– Цікаво, про що?
– Та так. Торкнувся щойно вашої руки і подумав: такі ніжні руки не знають ніякої роботи.
Пані Ніна почервоніла.
– Маєте рацію. Мені давно соромно, але бракує сили волі, щоб взятися до якої-небудь роботи. А може, тому байдикую, що обставини так складаються.
– Звичайно, навіщо ж працювати, коли у людини стільки грошей, – без всякої задньої думки сказав Дизма.
Пані Ніна прикусила губу й опустила очі.
– Ви строгий суддя, але, зізнаюся, я цілком заслужила на таку в’їдливу іронію.
Значення її слів Дизма так і не зрозумів і почав гарячково думати, про що вона, власне, говорить.
– Пан Дизма – сама відвертість. Все, що думає, говорить прямо в очі, – заявила Кася.
– Рідкісна чеснота, – додала Ніна.
– Признатися, що не завжди приємна для оточення, – застерегла Кася.
– Зате корисна. Стократ мені приємніша гола правда, ніж фальшиві компліменти.
– Здається, компліменти і пан Дизма – поняття несумісні. Скажіть, – хотіла його спровокувати Кася, – чи коли-небудь ви говорите жінкам компліменти?
– Звичайно. Якщо я бачу красиву жінку, я можу їй що-небудь таке сказати.
– І тільки? А мені, наприклад, що б ви сказали?
– Пані?.. Гм… – Дизма задумливо торкнувся випнутого підборіддя. Кася розреготалася.
– Бачиш, Ніно, як важко це дається панові! Прошу вас, скажіть же що-небудь. Якщо не можете мене взагалі похвалити, може, знайдете якусь особливість моєї особи, про яку зробите ласку висловитися.
Її схожі на персик щоки, вкриті шовковим пушком, злегка зарум’яніли. Він подумав, що Кася дуже приваблива, та якась вже надто незрозуміла. Щось дивно хиже крилося у її пильному погляді спрямованих на Ніну світло-карих очей.
– У вас красиві вуха.
– О!.. – здивувалася Кася. – Я не думала, що від вас це почую. Знаєте, сам маестро Бергано минулої зими на Рив’єрі удостоїв мене такого самого компліменту.
«Хто ж цей Бергано? Я влип», – промайнуло в голові у Дизми. І голосно додав:
– На живописі не розуміюся. Ніколи цим не цікавився.
– Проте це вам не
