style="font-size:15px;"> – Не рекламуйте себе, – розсміялася Ніна.
Поговорили ще трохи, і Дизма пішов до своєї кімнати. Він не забув, що на нього чекає зустріч в парку з цим напівбожевільним графом, від якого можна довідатися багато цікавих речей про тутешніх коборовських мешканців.
Упевнившись, що його ніхто не бачить, Никодим відчинив двері на терасу і попрямував по алеї, яка, за його розрахунками, мала якнайшвидше вивести до кам’яної лавки під старою липою.
Проте відшукати лавку йому не вдалося, і він вже почав втрачати надію побачитися з Понімірським, як раптом почув зблизька гавкіт.
– Є! – зрадів Никодим.
І дійсно, неподалік, довкола крислатого каштана, стрибав, несамовито гавкаючи, незграбний песик. Дизма підняв голову і, на свій великий подив, побачив молодого графа, який сидів на розгіллі дерева.
– А, це ви! – закричав той згори. – Чудово!
Понімірський легко зіскочив на землю і кивнув Дизмі.
– Ви розповідали про мене Кунику? – запитав він з недовірою.
– Боже борони! Втім, його і вдома немає.
– Це добре. Вас здивувало, що я сидів на дереві?
– Ні, чому ж.
– Це, бачте, атавізм. Іноді в людині пробуджується непереборна потреба повернутися до первісного стану. Ви не помічали цього, пане, той… Як там ваше прізвище?
– Дизма.
– Ага, Дизма. Безглузде прізвище. А ім’я?
– Никодим.
– Дивно, ви не схожі на Никодима. Втім, це не має значення. Мій Брут теж не схожий на Брута, а я – на Жоржа. Кажете, цей мерзотник поїхав?
– На один день.
– Якусь нову аферу готує. Чи знаєте, що він видер у нас Коборово?
– Ні, нічого не чув.
– Зауважте, Куник займався лихварством. А оскільки мій батько витратив силу-силенну грошей, та ще й війна підірвала наші фінанси, то Куник без зусиль заплутав наші справи і схилив врешті-решт батька до фіктивного продажу Коборова.
– Як це фіктивний? Тобто несправжній?
– Не знаю, я в цьому не розбираюся. Досить і того, що він вчинив якесь велике шахрайство і присвоїв собі маєток. Але це нічого. Засадять його ще у в’язницю.
– Ну добре, – обережно почав Дизма, – чому ж у такому разі ваша сестра вийшла заміж за Куниць… за Куника?
– З любові до батька. Батько не пережив би, якби нам довелося покинути Коборово, а цей пройдисвіт Куник, учувши про таке, запропонував батькові угоду: якщо Ніна вийде за нього заміж, він запише Коборово на її ім’я, і таким чином наше родове гніздо залишиться в руках Понімірських. Сестра пожертвувала собою і тепер тяжко платить за це, тому що через рік після весілля батько й так помер, а цей мерзотник видурив у Ніни якісь векселі на величезну суму і доручення. Ось чому сестра не може і пальцем ворухнути у власному маєтку, бо негідник Куник тут повний господар.
– А що ж на те його дочка?
– Каська? Мавпа. Але ненавидить Куника, кажуть, через те, що він знущався з її матері.
– Вона
