розпорядження при-слузі.
– Дякую.
Дизма вклонився і вийшов. І доки він ішов, важко ступаючи, по анфіладі кімнат, Ніна все дивилася йому услід – на його незграбну, ніби квадратну, фігуру і червону грубу шию.
– Ось так виглядає сильна людина? – подумала вона. – Дивно. Втім… О, невиправна мрійнице!.. – розсміялася Ніна і, сплівши руки, потягнулася усім тілом.
Дизма знову почав студіювати матеріали Куницького, але справа йшла ще гірше, ніж уночі. Він ніяк не міг розібратися у цьому лісі цифр.
– Ох ти ж чорт! – вилаявся Никодим. – Видно, я дурний, як чобіт.
Дизмі згадалася гімназія. Там принаймні, якщо не зрозумієш, можна було зазубрити. Правда, робота каторжна, але вихід є. Нарешті, якщо не визубрив, завжди можна було прикинутися хворим і не піти на уроки… А тут немає жодного порятунку, жодного… Тому що зазубрити цього неможливо, а захворіти… Раптом Никодим замислився.
«А якщо захворіти?»
Чим це допоможе?
«У кожному разі, можна відтягнути звільнення на декілька днів… можливо, навіть на декілька тижнів…»
Ідея! Блискуча ідея! А тим часом щось відбудеться, щось зміниться…
«Так, – вирішив Никодим. – Що тут довго думати? Із завтрашнього ранку захворію і – все тут!»
Він почав роздумувати, яку хворобу вибрати. Заразна не годиться: можуть відправити до лікарні. Шлунок – теж не підходить: не дадуть їсти.
«А якщо ревматизм?..»
Дизма навіть зрадів:
«Так буде найкраще, навіть якщо лікаря викличуть, не розбереться».
Коли з’явився лакей просити його до обіду, у Дизми вже визрів план важкого нападу ревматизму в правій руці і правій нозі. Сьогодні за вечерею він почне скаржитися на біль, а завтра і зовсім не встане з ліжка. Він був такий задоволений своєю вигадкою, що до нього повернувся чудовий настрій.
За столом панувала весела атмосфера. Мабуть, відсутність господаря позитивно впливала на поведінку пані. Розмовляли про планований від’їзд Касі до Швейцарії, де вона збиралася вивчати медицину.
– Думаєте після університету зайнятися практикою? – запитав Дизма.
– Звісно.
– Будемо твоїми пацієнтами, – розсміялася пані Ніна.
– Ти будеш, – відповіла Кася, – а от пан Дизма – ні.
– Пані безжальна. А якби я захворів, а поряд не було б лікаря?..
– Ви неправильно мене зрозуміли. Я буду лікарем по жіночих хворобах.
– Ах, так? Шкода. Я страждаю на ревматизм, а це швидше чоловіча хвороба.
– Як сказати, – зауважила пані Ніна. – Все залежить від причини хвороби.
– Наслідки війни, – відгукнувся Никодим.
– Ви були офіцером?
– Ні, звичайним рядовим.
– Це чудово, – сказала Ніна. – Багато видатних людей билося тоді в сірих солдатських мундирах.
– Мундири були зелені, – спростував Дизма.
– Звичайно, колір надії, ви це точно зауважили. Ви були поранені?
– Ні.
