у тринадцять років…
– У дванадцять, – уточнив Лейб.
– …у дванадцять років балакала б чотирма мовами, виглядала б як сама Ліліт і могла б від полудня до заходу сонця, без жодної видимої шкоди для настрою, вдовільнити шість або сім дорослих і хтивих чоловіків?
– Моше, ти їх рахував? – Пінхас ледь стримував сміх. – Я б не покладався на розум того, хто серед поважного зібрання порівнює маленьку хвойду з княгинею демонів. Нехай це роблять поети в шинках. Окрім того, бен Елеазар пише, що «шедим» мають крила та вміють літати. Авремле, – він знову звернувся до знавця жіночої натури, – коли ти облизував її плоть, то натикався язиком на крила?
– Як ти смієш, приблудо? – парфюмер кинувся на грибника, але в тісному, наповненому людьми приміщенні не зміг добратися до ворога, зачепився за чиюсь ногу і впав.
Здійнявся гамір.
Ребе, який до того сидів мовчки й відсторонено, змушений був підвестися та відновити порядок. Відтак він звернувся до присутніх з промовою, в якій нагадав, що обговорюється дуже важливе питання і що ніхто на зібранні не має права ставити свої образи та інтереси вище за спільну справу. Він також зауважив, що дехто забагато уваги приділяє непевній персоні Лібра, котрий є людиною, що прийшла невідомо звідки, походить невідомо з якого народу й незнано якої віри.
– Нас не цікавлять гріхи і звички того зайди, – сказав ребе. – Тим більше нас не цікавить його донька, ким би там вона не була. Нас цікавить, чи зможе він виконати свою обіцянку й дати нам за допомогу триста гранів тієї особливої речовини, яку він, за словами достойного Пінхаса, отримав у Празі від ребе Натанаїла. А також нас цікавить, чи дійсно з її допомогою можна перетворювати велику кількість свинцю та олова на чисте золото, придатне до монетної та ювелірної справи. Достойний Пінхас, як ми чули, вважає, що можна, а достойний Бенах його в цьому підтримує.
– Ну й нехай удвох витягують з замку тих свиноїдів, – побажав Авремл й рушив до виходу.
Далеко йому відійти не вийшло, позаяк охоронці заступили парфюмерові шлях і попросили його повернутися до свого місця. А ще попросили надалі ставитися до зібрання з належною повагою.
– А до мене тут ставляться з повагою? – буркнув Авремл, але повернувся до товариства, запахнувся в теплу мантію, всівся чорною хмарою на таборик і не вимовив більше ні слова.
Склянка з рудим металом рушила з рук у руки. Досвідчені мужі, які бачили багато природного золота, а також усього, що видавалося ним, шкрябали нігтями та перстнями стінки склянки, відокремлювали від них крихітні шматочки металевого осаду, пробували їх на смак та на твердість, цокали язиками. Насуплений Лейб також дослідив субстанцію і мовчки повернув склянку Пінхасові.
– Ми розділимо все здобуте золото поміж тими, хто долучиться до звільнення Лібра та його доньки, – запевнив Бенах. – Ті ж, хто тепер вмиє руки, нехай до скону мовчать в ім’я Ашема, заради громади та заради свого життя і життя своїх рідних. І нехай нічна заздрість не розв’яже їхні язики.
Від
