челяді, що там та як. Особливо питай в жіноцтва, воно до тебе благоволитиме. А якщо сенатор поїде кудись, то вивідай куди саме й мерщій до мене. Якщо справишся, то визначу тобі місце при канцелярії, Мелетій, козачий сину.
8
В останню ніч перед Великим постом Палліда опинилася в зубах лихоманки. Дівчину витрушувало й викручувало, її вібруюче єство викидувало з себе їжу та виводило з потом щось їдке й кисле на запах. Переляканий Лібр верещав і кидався на охоронців, аж поки ті не доповіли про хворобу гетьманові, а той не розпорядився вислати до підземелля палацового медикуса.
Сивий вірменин, що лікував Конецпольських ще з днів Хотинської війни, оглянув дівчину, похитав головою й щось буркнув про марказитові солі65. Алхімік роздратовано подивився на золоті персні, що глибоко вросли у медикусові пальці, й поцікавився, чи, бува, не має в достойного колеги товченого тібуроніусу.
– Tiburonius? – спантеличився той.
– Lapis lazuli66, – пояснив Лібр. – Той, що є в мене, вже був підданий кальцинації й не годиться для лікування. Якщо є потреба, я вам відшкодую.
– Ви думаєте, що в малої чотириденна лихоманка?
– Переконаний, що їй допоможе сметанкова емульсія зі згаданим товченим мінералом.
– Я, колего, все ж таки рекомендую марказитову сіль. Вона найкраще допомагає при лихоманках, що навідують перебуваючих у підземеллях.
– А я не збираюся труїти її вісмутом. Брати Голанди застерігали від такого лікування.
– Я не знаю таких медичних авторитетів, – скривився медикус. – Утім це ж ваша дитина й тільки вам відповідати перед Всевишнім за її життя і погибель.
– То ви, колего, дасте мені тібуроніусу, або ж Lapis lazuli, якщо на те ваша ласка?
– Я пришлю вам дві унції безоплатно, – пообіцяв медикус, приклався носом до флакончика з благовонієм і поспішив залишити похмуре коріння Арматної вежі.
Як і передбачав Лібр, емульсія відігнала демонів-масикім і свідомість Палліди повернулася з астральних блукань. Цілу добу дівчина зігрівалася під горою кожухів, а потім відірвала батька від справ. Лібр якраз закінчував сублімування в алуделі, коли Палліда підвела голову і повідомила:
– Ми залишаємо цю нору.
Від несподіванки алхімік ледь не розбив реторту-приймач, на стінках якої сріблилася плівка сублімованої речовини. Він обережно поклав приймач на стіл, сів на краєчок ліжника й спробував заглянути в доньчині очі.
– До тебе прийшло знання?
– Так, – пророчиця відкинула край кожуха, її плечі біліли у брудній темряві, наче мармурові. – Тут вже небезпечно.
– Але ж я от-от вироблю тинктуру… – промурмотів Лібр, повернувся до реторт і зменшив полум’я під випаровувачем. – До молодого Місяця залишилося менше тижня.
– На Киддуш Лебанах67 небезпека зміцніє.
– Ти впевнена?
– Так.
– А
