коли отвирала двері, отвирала глибінь почувань і тайн, коли ішла в Твоїй ході чув лиш я шелест розчарованого літа, ритм пісні, що тремтіла в Твоїй безсмертній душі.
Матінко моя кохана… моя творча Сльозо… Ти дала мені душу, а я ще не знайшов слова для Тебе…
II
Була весна, і був святочний ранок, як казка.
Батько і мати пішли до святині, ми лишилися дома: я, молодший брат Тівар і маленький Дан в колисці. Раннє сонце падало крізь отворене вікно на поміст. Я читав книжку, Тівар сидів коло колиски і забавляв Дана. З-поза книжки видів я, як сонце творило в помості ясну безодню. Хлоп’я було веселе і сміялося вголос. Люблю діточий сміх, але Тівар робив зі себе дивогляди, що Дан аж заходився, і се зачало дразнити мене. Я відвів очі від книжки, Тівар зрозумів се і дав спокій, але маленький пустун не затих. Отсе дивиться він на Тівара і дрижачим голоском чекає на леда рух в його лиці, аби вибухнути знов сердечним сміхом. Тівар взяв його з колиски, носив по світлиці і гойдав на руках.
Не раз силуюся збагнути ту хвилю і не знаю, як се зайшло, чи хлопчик викинувся Тіварові з рук, чи, може, сей через неувагу пустив його. Се сталося мигом – дитина вдарила головкою до помосту і в тій же хвилі підхопив його Тівар і заніс в колиску.
Був я тоді дуже молодий, і признаюся, та хвиля пришибла мене так, що я не міг відвернути очей від книжки, лише на страшний плач дітвака вийшов з хати.
Вернули родичі, Дан хлипав в колисці. Перемучив ніч в гарячці, а на другий день помер рано.
Я вбирав в коморі білу сорочку і заходився тайком з плачу та ламав руки.
На похороні думав над тим, що не видів Тівара три доби. Тайна стала між нами обома. По правді, я боявся стрінути його. Коли припадково замітив я його осторонь боком ока, був блідий, як папір. Бідний хлопець мучився і не спав три доби.
Тівар, той непосидющий, веселий хлопець, змінився до знаку. Покинув товаришів, забув усміх, всяку розривку, а полюбив тишину і музику. Я був з ним цілих кілька літ, але за той час ми ні разу не лишалися оба. Коли доходило до того, то він все висувався зручно і лишав мене самого.
Я виїхав на студії, кинувся у вольний вир, але одинокою душею, яка завзято оправдувала перед ріднею і боронила кожний мій крок, був Тівар. В тих часах писав він до мене про все, що діялося серед наших. За себе не згадував ніколи ані словом.
По школах взяв від батька підмогу, виїхав на чужину і пропав без сліду.
III
Блукаю по світі, вже й посивів і похилився серед фальшивих звуків.
Не раз серед ночі мигне деяка хвиля з життя – зірвуся і бігаю по хаті.
Отсе навідався до могилки Дана… Запалася, лише берези збігають до неї в долину, як стрункі білі дівчата.
Слухаю і собі не вірю.
Пливуть тони, дивна музика… знайомі таємні тони. Лише скрипка може 'їх виспівати, бо грудь скрипки се грудь дитини…
Лине скарга з далекого світу… Сльози перемінилися в діаманти і падуть на глибінь, а на тій глибині струни арфи. Чим більше звисока вони падуть,
