маленький свищик зі слонової кості й тихо подав ним знак. На цей раз відчинились дверцята у рівній стіні храму.
В довгому, рівному хіднику з дверима по обох боках тьмяно заблимав вогник олійного світильника. За хвилину з’явився молодий храмовий учень – каміл у зеленій одежі та білих сандаліях. Чемно вклонився, немов нахилений вітром лист пальми, і мовчки чекав наказу вартового жерця.
– Заведи вояків цезаря до святого пророка.
«Зелений лист» знову мовчки вгнувся. Лампка піднялася над його головою і попливла хідником.
Сходи вивели прихожих на горішній поверх, де новим коридором прийшли вони до освітленої восковими смолоскипами невеликої зали.
Зелений каміл уклонився і зник. Із-за тьмяної заслони в цю ж мить з’явився старий жрець у всьому білому.
– До святого пророка? – немов прокашляв він і з запитанням дивився на гостей.
– Лохіас, – лаконічно відмовив Татіан.
Антістос мовчки простяг перстень. Жрець хитнув головою і вдарив молотком у металевий диск, повішений на стіні. З-за другої запони знов з’явився зелений каміл із лампочкою, зігнувся в поклоні жерцеві, який втомлено сів на м’яку лаву.
З притемнених сіней перейшли кількома сходинками до широкого коридора, ясно освітленого олійними лампами.
– Здається, цей зелений Псіхопомпос водитиме нас до ранку, – знов закипів Пріск. – Якась гра в тіні!
– Зараз, – вперше озвався до гостей ясний і приємний голос каміла.
– Прошу, – відімкнув він двері без клямки і без жодних ознак замка.
Цезарева варта опинилась у невеличкій кімнатці, цілком порожній, без вікон і немов і без дверей.
Однак каміл ураз знайшов замок і вже стояв у малесеньких дверцятах, що відсунулись у стіну.
– Звольте ласкаво зачекати, – озвався ввічливо і швидко засунув двері.
Всі троє переглянулись.
– Увійшли, – промимрив перший Пріск. – А як відсіль?
– Тією самою дорогою, – сухо відказав Татіан приниженим голосом. – Особливо, коли вмітимем мовчати, бо, – додав пошепки, – у стінах є… – і показав собі на вухо.
– Мовчимо слухняно, легате, – голосно по-військовому відповів Антістос.
Але в цій хвилині скрипнули двері в третій стіні, і в них стояв ввічливий каміл, підтримуючи рукою заслону над дверима, що були всього на один крок навпроти.
– Святий пророк готовий прийняти августіанів, – і запросив рукою.
І в цю ж мить десь зник.
Вояки стояли в робітні старшого жерця.
Низька мосяжна лампа у формі вази освітлювала широкий стіл. На ньому купками лежали сувої, таблички для писання, писальні й інші приладдя та стояли різнобарвні маленькі мисочки.
Жрець Діодор підвівся й поблагословив прихожих. Вони низько вклонились.
– Даруй, найдостойніший, що ми змушені турбувати тебе в цю пізню годину. Даруй і за несправну поведінку в незнайомому нам довкіллі, –
