не дуже розрізняємо. Зате, повір мені, найдостойніший, кажу тобі це по-приятельському: ми ліпше за тебе знаємо шляхи, якими слід іти цезареві.
– Зморшку біля ока! Лівого! Трохи глибше, – підказав Антістос, що дивився через Татіанове плече в люстро. І долив Діодорові: – Але, найдостойніший, справді даремно хвилюєшся.
– Та він невдячний, – озвався Пріск. – Ми йому помагаємо, а він нам не хоче, – і торкнув жерця під лікоть.
– Центуріоне! Шануй пророка, – повторив знов Антістос.
– Таж шаную: я ж не безбожник, – відказав Пріск, розглядаючи шматок папірусу з накресленим планом святині.
– Ми, бач, мали думку з тобою поговорити наперед «начисто», – лагідно висвітлював Татіан. – Та кажуть, що ти якийсь мовчазний, нерозговірливий. А, зрештою, воно так буде ліпше. Принаймні ти не в спілці з нами. Маєш цілком чисте сумління. І перед богами, і перед цезарем. Тож не хили голови. А певно, що такою дрібничкою ти хвалитись не будеш.
– Це вже я ручусь за його мовчання, – присвідчив Пріск.
– Та й ми про все це враз забудемо, щойно звідсіль вийдемо.
– Але одного не слід забувати, святий пророче: наших облич. Щоб ми колись дечого не пригадали, – додав Антістос.
– Трошечки нижче праву брову… так!
Жерцеві очі палали, але повіки не кліпали. Помітно тремтіла в нього голова й конвульсійно ворушились руки. Тим часом Татіан закінчив трансформацію.
– Тепер, з твого дозволу, позичу в тебе білу одіж і сандалії. Зрозумій: хоч воно й неприємно вдягатись в чуже, та навіщо б ми все те носили, коли ти маєш ці речі в порядку. Одягніть святого пророка тим часом у мій плащ… бо мусить же бути між вами «легат», поки «пророк» говоритиме з цезарем.
– Та він чогось чудно виглядає, – промовив Пріск, переодягаючи Діодора.
– Чи ж можна так хвилюватись? Вибач, як молоденьке дівчатко, коли його обіймає вояк. Ти ж бачиш, що не в тому щастя, щоб знати будуччину, а в тому, щоб… її не знати.
– Дійсно! – додав Антістос. – Аж тяжко собі уявити, як ти бентежився б, коли б тебе попередили про це боги… бодай перед місяцем.
– Правда, – підтвердив Татіан. – Напевно, пророк наробив би помилок… і, мабуть, непоправних. Не навчаю тебе, лише подаю до відома мій досвід: будуччину треба робити, але зайво її знати чи говорити про неї наперед. А як там клепсидра?
– Вже доходить.
– Добре. Все вчасно. – Татіан став попліч пророка, що підвівся, але мовчав, як земля.
– Близнята, – озвався веселий Антістос, – чудово!
Татіан уклонився, благословляючи так само, як це зробив пророк при їхньому вступі.
– Будьте під охороною бога! – промовив Діодоровим голосом, як справжній і добрий актор.
– Геніально! – потер собі руки Пріск. – Коли б я не був побожний, вірив би, що й сам бог не впізнає, котрий правдивий.
– Так, я іду. Цезар мусить застати пророка заглибленого в побожне роздумування.
