згадав смак гару вчорашнього похоронного багаття і скривився. Він ненавидів усі ці церемонії, виття шаманів і те, що в такі хвилини думав про власне багаття.
Про власну смерть. І думав останнім часом усе частіше і частіше.
Облом крокував праворуч від нього, Свин – зліва, ті, хто йшли позаду, закривали вождям спину півколом.
– Де ти бачив ракети? – запитав Облом.
Бігун тицьнув пальцем праворуч:
– Ось там.
– Це фармер? – поцікавився Свин.
– А хто ще? – кивнув Бігун. – Тривога. На одній із ферм щось трапилося. Не дай нам Нещадний натрапити на їх загін…
– Срати я на них хотів, – реготав Свин і поплескав по автомату, який лежав на круглому животі. – Теж мені вояки! Вівце…би! Нехай тільки сунуться!
Він хлюпнув носом і скривився, немов сьорбнув кислої браги.
– Ось, бл…дь, бро, чим це так смердить? Я через соплі чую – тухлятиною несе!
– Гей! – неголосно сказав Облом. – Бігуне, дивись! Свине! Голову поверни!
Загін зупинився.
Ліворуч від них над стежкою піднімалися залишки залізної конструкції, так і не зіржавілої на пил за всі ці роки. На самому верху ґратчастої ферми висіли три тіла. Вірніше, тіла в цих мішках вже ледь угадувалися, бо підвісили їх мінімум пару тижнів назад, а то і більше. Але недостатньо давно, щоб плоть згнила остаточно і ті впали на землю.
Зі своєї вечері знехотя знялися дві великі ворони і зграя дрібних пташок, схожих на синиць.
– Опа-жопа! – сказав Свин і чмокнув пухкими губами. – Пацани із Сіті висять! Точно кажу!
– Або з Тауна, – заперечив Облом.
– Нє, Таун – це фігня! – похитав головою Свин. – Дивись. Бачиш клапоть шкіри на плечі у того, що нижче висить? Зелене тату! У пацанів із Тауна зеленим зашкваритися можна! Тільки синій або червоний! Або – разом!
Коли справа стосувалася спостережливості і розплутування слідів, Свин зовсім не виглядав дурнем. Бігун не переставав дивуватися тому, наскільки товстун швидко метикує в таких ситуаціях.
– Ось це, Свине, фармери, – пояснив Облом. – Їх робота. А чели із Сіті вважали себе крутими. Січеш?
– Лохи, – презирливо пирхнув Свин і сплюнув під ноги.
– Точно, лохи, – хмикнув Бігун. – Ти, Свине, крутіший, нема питань… Просто ти з фармерами не воював, і не треба нам із ними воювати. Де ми, а де фармери? З ними краще торгувати…
– Як ти думаєш, – звернувся він до Облома. – Це межа?
– Ні-і, це точно не межа. До кордону миль двадцять тупати.
– То якого вони тут їх повісили?
– Де зловили, там і повісили. Слухай, давай-но звідси швидше… Якщо у них тут шо сталося…
Загін прискорив крок, ідучи від повішених челів.
– Може, – сказав Облом через деякий час, – це вона?
– Що вона? – перепитав Бігун.
Такий швидкий ритм руху подобався йому куди більше розміреного
