якщо вірити Шаману, утричі більше.
– У Тауні, – у голосі Книжника чувся відвертий смуток, – жив майже мільйон челів, Білко.
– Я все одно не вмію рахувати до таких чисел. Півруки – це п’ять. Рука – десять. Сто – це десять рук. Тисяча – це сто рук. Я це розумію. Що таке мільйон?
– Це тисяча тисяч.
– Стільки не буває…
– Тепер не буває, – погодився Тім. – Тепер багато чого не буває і вже не буде.
– Пішли звідси, – Білка знову зіщулилась. – Погане місце. У мене неприємне передчуття.
– Розумієш, Білко, тут безглуздо чекати засідки: вороги не можуть бути скрізь – їх занадто мало на таке величезне місто, не можна контролювати всі околиці такою кількістю людей. А Таун іще більший! Скільки мисливців знадобиться, щоб його прочесати? А зробити облаву? Так що про засідки не думай: вони можуть вистежити нас, і то спочатку треба нас знайти…
– Знайти нас нескладно, ми йдемо до мосту – це єдиний шлях на той бік.
– Він не єдиний, – твердо сказав Книжник, рушаючи з місця. – Ми знайдемо інший спосіб дістатися до Тауна, а там зловити нас стане ще складніше. Давай-но звернемо сюди…
Вузький провулок між двома вергаузами ґрунтовно заріс, але не деревами, а тонкою молодою лозою. Трохи далі річка розлилася, берег підмило, і залишки зламаних бетонних плит козирком нависали над водою, що котилася на південь.
– До краю не підходь, – попередила Білка. – Місце відкрите. Помітять.
Книжник похитав головою, але про всяк випадок пригнувся.
– Не помітять, очерет заважає.
– Ближче не вийде.
– А ближче нам і не треба… Дивись!
Він показав рукою на низький, загиджений птахами з даху і до фундаменту ангар за триста футів від них.
– Впізнаєш?
Білка дивилася.
– Слухай, ти ж ніби скаржився на те, що погано бачиш?
– Я бачу достатньо. Дивись на малюнок на стіні. Номерів у будинків тут немає скоріш за все, але це явно те, що ми шукаємо. Там напис… читай!
– Тім, ти вчора показав мені десяток букв і хочеш, щоб я прочитала?
– Назви мені ті букви, які запам’ятала…
Білка вихопила серед вицвілих тіней знайомі з вечірнього уроку значки і назвала їх. Їй була цікава ця гра – з перетину паличок з’являлися звуки, і ці звуки могли скластися в слова.
– Прекрасно, – похвалив Тім і несподівано усміхнувся, і Білка побачила, що у нього не вистачає ікла справа, але усмішка все одно була гарною. – Усього дві помилки. Ти переплутала «b» і «d». А ось ця буква – «еф». Запам’ятала?
Вона кивнула.
– Так що ж там написано?
– Там написано, – сказав Тім урочисто, – «Повітряний і водний атракціон братів Буковскі». Та ж реклама, що і на стіні в підвалі, де ми ночували. Ми його знайшли! А тепер… – він піднявся на спину своєї конячки і поплескав її між вух. – А тепер –
