Йозефа Шацького:
– Усе добре, пане Кошовий? Нічого не бійтеся, тут ваші друзі.
Згори ковзнув незнайомець. Тепер Клим нарешті розгледів величеньку широку дошку, приставлену до стіни й трошки нахилену. Якщо звична до подібних фокусів людина стане на неї, руками можна сягнути вікна другого поверху. Міцно взятися, підтягнутися – і вже всередині.
Приблизно таким шляхом злодії та вбивці й проникли в помешкання.
Незнайомець, котрий прийшов за ним, знає і вміє це робити. Ще й Шацький з ним незрозумілим боком.
– Якого дідька тут відбувається? – так само пошепки, але намагаючись говорити суворо, запитав Клим.
– Вас запрошують на розмову, пане Кошовий, – пояснив Йозеф. – Нас бачили разом. Хіба ви забули, що Шацького знає половина Львова, а інших Шацький знає сам? Мене попросили передати вам записку й попередити про нашу нічну прогулянку. Моя поява тут ні в кого не викличе жодної підозри. Бо Шацький – чи не єдина людина у всьому королівському місті, котра ні в кого ніколи не викликає підозр.
– А лишаючись у квартирі, ми не могли поговорити?
– Ні, – вступив у розмову шепелявий незнайомець. – Той, хто має до вас важливу справу й розмову, не годен зайти інакше, ніж як через двері. Чекати, поки з вас знімуть арешт, неможливо. Діяти треба негайно. Завтра вже пізно.
– Діяти? – Кошовий почав закипати. – Слухайте, я не дуже люблю, коли мене використовують без моєї згоди. Хай посередником і виступив достойний пан Шацький. Куди ми йдемо? Хто ви такий? І хто мене розшукує? Ось три питання, на які я хочу почути відповідь негайно. Без цього кроку не зроблю. Це ще мовчу про головне – предмет розмови.
– Зробите.
Шепелявий підступив зовсім близько. Так, наче збирався обійняти Клима.
Мить – у бік вперлося щось гостре. Навіть, здається, прокололо піджак. Тихо зойкнув Шацький.
– Ми не душогуби, пане Кошовий, – спокійно сказав незнайомець. – За життя своє не бійтеся. Просто в мене нема іншого способу, інших слів та й, перепрошую, бажання пояснювати, чому ви повинні йти зі мною.
– А…
– А питання притримайте для того, хто вам на них відповідатиме. Пане Шацький, я вам гарно дякую. І не затримую.
З темряви зацокало.
– Нічого не вийде, пане Тимо, – озвався Йозеф. – Раз уже я тут із вами, то прогуляюся й далі. Не хвилюйтеся, Шацький уміє зберігати чужі таємниці.
Або шепелявий пан Тима справді не був проти, або дійсно не мав часу гарикатися. Забрав від Климового боку вістря, мовив:
– Глядіть, пане Шацький. У вас діти.
– Через те й вважатиму, – почулася серйозна відповідь.
– Тоді – вперед. Тримайтеся за мною, пане Кошовий. Самі звідси не вийдете.
І дивна трійця, один за одним, пірнула в ніч.
Вийти з двору можна було простіше – лиш узяти ліворуч та минути арку, що вела до парадного входу.
