мене, а раніше – адвоката Євгена Сойку.
Поруч виріс Цезар, розмова перервалася. Кельнер поставив біля кожного маленький чотиригранний скляний келишок. Потім у центрі столу, точно між чоловіками, виструнчилася пляшка із зеленого скла. Поруч став великий таріль зі смаженими ковбасками, котрі досі шкварчали, та квашеною капустою.
– Пригощайтеся, пане Кошовий. Ви навряд чи вечеряли в чотирьох стінах, – припросив Сілезький.
– Смачного, – побажав кельнер і залишив товариство.
– Ковбаски тут люксусові, – кивнув Тима, підчепив одну виделкою, поклав собі на тарілку й щедро намастив гірчицею.
– Забув? – удавши гнів, Густав картинно насупив брови.
Ляснувши себе по лобі, Тима підхопив зелену пляшку. Горілка в ній була біла. Наливаючи, цмокав губами, закликав випити, а коли мужчини перехилили, видихнув:
– Йой, файна ж «бачерувка»!
– Єжі Тима, моя права рука, – хай запізно, але все ж відрекомендував Густав колегу. – Хочете – вважайте секретарем.
– Як для секретаря пан Тима дуже вправно лазить у вікна. – Клим ковтнув пива. – Й добре знає тутешні потаємні місця.
– Він виріс на вулиці, – пояснив Сілезький. – А з вулиці забрав його я. Будь інакше, Тиму одного разу підрізали б десь у такому-от потаємному місці, бо був ще той андрусь.[42] Не розбирав, чиє. Бачив – тирив. Гаразд, не подобається секретар – хай буде людина, котра виконує особливі доручення.
– Вивести мене через вікно й потай привезти сюди, «Під вошу», – особливе доручення? Ви лестите мені, пане Сілезький. – Кошовий відкусив шматок ковбаски просто з виделки, хоча поруч лежав ніж, прожував, ковтнув, додав: – Я зростаю у власних очах. Менше тижня у Львові, а вже став для багатьох дуже важливою персоною.
Густав узяв кухоль, глянув крізь нього на вогник свічки. Потримавши так, надпив, поставив, склав руки перед собою на столі.
– Познайомились. Досить пащекувати, пане Кошовий. Але повірте, вам тут ніхто й нічого не загрожує. Більше того. Зенек, котрий, окрім того, що батяр і вкрав у вас гроші, нічим не завинив. Якщо ви допоможете мені витягнути його з-за ґрат, можете надалі сміливо розраховувати на мою прихильність.
– Погоджуйтесь, пане Кошовий, – вставив Єжі Тима. – То дорого вартує.
Клим відчув у роті сигарний присмак.
Закортіло курити.
Чомусь не мав жодного сумніву: варто попросити – і сигару роздобудуть, причому найліпшого ґатунку, не дешеву.
Боковим зором зачепив – одна з повій повільно підвелася, обсмикнула спідницю й неквапом посунула через усю залу просто в їхній бік. Їй щось вигукнув один із пузанів від шинквасу. Та дівиця бровою туди не повела, рухаючись до чітко визначеної мети. На ходу гралася цигаркою, крутячи її між пальцями лівої руки.
Ще й шульга, майнуло Климові.
Далі не кваплячись із відповіддю, відпив ще пива. Підніс вертикально виделку з надкушеною ковбаскою, потримав. Підкреслено
