та онуків нести покарання за злочини батьків!
Семен присів навпочіпки біля убитого.
– Не буду сперечатися з приводу милосердя і відповідальності нащадків, пане каштеляне, – сказав задумливо. – Але спочатку їх потрібно упіймати. І саме цим нам з вами доведеться зайнятись.
– Чортівня! – не міг угамуватись каштелян. – Триклята чортівня!
Семен продовжив огляд. Судячи з усього, перед ним знаходився не шляхтич і не купець. Вкрите зморшками обличчя людини, що розміняла шостий десяток. Неохайна борода і зачіска, пошите з простого полотна спіднє. Паливода, оглянувши труп, обережно взяв його за плече і перевернув на груди. Окрім трьох вогнепальних ран на потилиці, з цього боку жодних ушкоджень на тілі не було. Він підвівся і повернувся до каштеляна.
– Пане Анджей, куди ви зазвичай доставляєте тіло у подібних випадках?
Ґурський знизав плечами.
– Відомо куди, у фортецю.
– І що з ним відбувається далі?
– Після огляду лікарем, слідства і усіх необхідних процедур віддаємо родичам, якщо такі знаходяться. В іншому випадку їх погребають коштом магістрату.
Семен відступив від трупа, зачерпнув пригоршню снігу й почав розтирати ним руки.
– Дуже добре, – сказав він. – Я прохав би вас дати наказ лікарю, який оглядатиме убитого, щоб він підтримував зв’язок зі мною.
– Неодмінно, – погодився каштелян. – Зараз він у Сатанові, очікує на нас із вами. Там про все й домовимось.
Залишивши на місці вбивства двох жовнірів і сани, загін продовжив подорож. Важкі хмари, що від ранку вкривали небо, розступились, і сліпуче сонячне сяйво залило засніжені поля обабіч шляху. Однак після ранкової пригоди настрій було зіпсовано. Певний час Ґурський мовчав, втупившись у пейзажі за вікном. Не розпочинав розмови і Семен, вирішивши побути наодинці з власними думками. Так їхали близько години. Нарешті каштелян не витримав:
– Я нічого не розумію. Це якесь прокляття! На моїй пам’яті такого не відбувалось від часів, коли Кам’янець обступили орди Кантемира-мурзи![8] – обурено сказав він.
– Що ви маєте на увазі?
– А ти не помітив? Просто так, прямо на дорозі лежить труп. Я міг це зрозуміти у той час, коли під Хотином стояли турки, а увесь край зазнав навали триклятих бусурман. Але тепер!
– Ви хочете сказати, що злочинність у Кам’янці подолано? – скептично поглянув на Ґурського Семен.
Каштелян похитав головою:
– Ольховський, ти доросла людина. Тож мусиш розуміти, я особа на королівській службі. Поставлений тут з метою дати підлеглим його величності відчути силу закону. І я виконую свої обов’язки. Незважаючи на те, що завжди поблизу може знайтись мерзота, яка вважатиме, що їй дозволено жити, нехтуючи тим самим законом. Проте у мене з ними розмова коротка: куля, шибениця або паля. Різного штибу злодії, бунтівники та інша
Маються на увазі події Хотинської кампанії 1621 року, коли союзники Османа ІІ, кримські татари під командуванням Кантемира-мурзи плюндрували Поділля.
