style="font-size:15px;"> – Як так, то чому свого старого не переробиш на молодого?
– Тому, що не маю власної кузні, а таке робити хто би позволив в своїй?
– Нема що і казати, діло дуже мудре, – згодився Омелько.
– Правда?
– Сину, – сказав старий циган, – наш ґазда добрий чоловік і знає, який з тебе майстер. Попроси ж у нього дозволу перекувати мене в його кузні на молодого.
– Не треба й просити, я без просьби годжуся; тілько то вже така робота, що хоча ти майстер на цілу губу, а такого діла не зробиш, – бурчав підпилий Омелько.
– Сам увидиш, – сказав циган, і поваливши батька на ковадло, взявся його кувати, наче яку підкову або сокиру.
Омелько і очі витріщив, і рота роззявив, і руки розложив від великого подиву. Якби не був п’яний, то, напевно, був би пізнав, що се щось не просте, але коли хміль гудів у його голові, то він тілько придивлявся, та дивувався до роботи цигана.
– Ну, дивись, батько вже готовий. Правда, що за моторний парубок: лише дівчині під пару! – усміхаючись, сказав циган, показуючи на батька, як той підводиться з ковадла таким парубком, що, як той каже, і написати і намалювати.
– Ну, і кумедія! – промовив Омелько.
– І-і, батьку! Хіба ще й не такі чуда водяться на білому світі? – промовив циган.
– Правду каже, – на сім світі багацько чудес, – згодився Омелько.
– Ну, що ж, давай тепер свою стару, нехай її перекую на молодицю.
Якби знов не горілка, то Омелько, напевно, би розважив: на якого чорта мені молодої жінки, коли я старий? Хіба на се, щоб вона мене покинула? Прожив я зо старою двадцять п’ять літ у спокою і злагоді, буду жити, як і перше. Але що в Омельковій голові хміль гуляв, то йому прийшла охота мати молоду жінку замість старої і, не дуже думаючи, крикнув:
– Ану, жінко, ходи сюди!
– Та чого хочеш, старий? – спитала жінка, ставши на порозі.
– Того, щоби ти зробилася зі старої молода, та іще така, щоби за тобою всі хлопці бігали, – промовив Омелько, поважно взявшись у боки.
– Чи ти здурів?
– Та де! От мій робітник, циган, перекує тебе в таку молодицю, що і сам сотник позавидує.
– А, бодай тебе! Не знати, що вигадав! Та хіба се можна мене перекувати?
– Правда! Я з тебе таку молодицю зроблю, що аж гей, – сказав циган.
– Пек тобі, ніколи не повірю, щоби щось подібного можна було зробити.
– Ось, дурна, диви, якого парубка викував циган зо свого старого сивого батька, і з тебе так само зробить.
– Пожартували, буде досить. Ще стиранка не готова. Мушу докінчити, – промовила Мотря і хотіла йти, але Омелько схопивши її за руку, крикнув:
– Ні, стара, ти мусиш бути молодою, – і привів її на коваля.
– Я зачну, а ти помагай! – крикнув циган, б’ючи Мотрю молотом по голові, від чого вона, навіть не писнувши, впала мертва. Потім циган підняв Мотрю і, поклавши на ковадло, почав кувати, наче кусень заліза, з котрого має бути підкова. Омелько мимоволі, не тямлячи, що робить,
