когось притомного.
Ралф похитав головою.
– Нам потрібен Сабло. Він знайомий з матеріалами справи, він – наш зв’язок із поліцією штату. У нас немає часу з ними скубтися, враховуючи всі події цього вечора. Бо справа розвивається не зовсім так, як ми очікували.
Недомовка року, як не століття. Цілковите здивування Террі та явний недобір почуття провини вразили Ралфа навіть більше за те неймовірне алібі. Чи можливо, щоб чудовисько всередині Террі не просто вбило хлопчика, а й стерло всі спогади про те, що накоїло? А тоді… що? Заповнило прогалину докладною фіктивною історією про вчительську конференцію в Кеп-Сіті?
– Якщо терміново когось не відправиш, то той Ґолдів хлопець…
– Алек Пеллі.
– Саме так. Він першим дістанеться до записів із камер спостереження в готелі. Тобто якщо ті записи в них досі є.
– Є. Усі матеріали зберігаються протягом тридцяти днів.
– Ти це точно знаєш?
– Так. Але в Пеллі немає ордера.
– Годі тобі. Думаєш, він йому потрібен?
Правду кажучи, Ралф так не думав. Алек Пеллі більше двадцяти років прослужив детективом у Поліції штату. За цей час він устиг зав’язати купу знайомств, а оскільки наразі працював на такого успішного адвоката в кримінальних справах, як Гові Ґолд, то ці знайомства він неодмінно підтримував.
– Тепер твоя ідея про публічний арешт видається не дуже вдалою, – сказав Семюелз.
Ралф кинув на нього суворий погляд.
– Та ти ж на неї погодився.
– Без особливого ентузіазму, – відповів Семюелз. – Давай на прямоту, як всі вже розійшлися по домівках і лишились тільки ми, дівчатка. Для тебе то була справа особиста.
– Збіса правду кажеш, – мовив Ралф. – І досі така є. Й оскільки тут лишились тільки ми, дівчатка, то дозволь нагадати, що ти не просто так собі погодився. У тебе восени вибори, і такий ефектний, резонансний арешт аж ніяк тобі не зашкодить.
– Я про це взагалі не думав, – відказав Семюелз.
– Гаразд. Ти про це взагалі не думав, просто поплив за течією, але якщо ти вирішив, що той арешт на бейсбольному стадіоні відбувся тільки через мого сина, то раджу тобі ще раз й уважніше придивитися до фотографій із місця злочину та згадати про додаток до звіту про розтин, що надіслала Фелісіті Акерман. Такі хлопці на одній жертві ніколи не спиняються.
Семюелз знову почав заходитися рум’янцем.
– Хочеш сказати, що я фотографій не дивився і звіту не читав? Господи, Ралфе, це ж я назвав його сраним канібалом, на камеру.
Ралф провів долонею по щоці. Щетина вже пошкрябувала шкіру.
– Нема резону зараз сперечатись, хто що сказав чи хто що зробив. Головне пам’ятати – немає значення, хто першим дістанеться тих записів із камер спостереження. Якщо навіть Пеллі, то він усе одно не зможе взяти їх попід пахви й понести геть, правда? І стерти теж не зможе.
– Правда, –
