арешту, я не сумніваюся, що знайдеться ще кілька очевидців із «Прошу, джентльмени». Здебільшого холостяки, які не мусять пояснювати дружинам, що вони там робили. І все одно треба було зачекати. Може, треба було зателефонувати в адміністрацію старших класів і перевірити його пересування в день убивства, тільки сенсу в цьому не було, бо ж літні канікули й усе таке. Що вони могли мені сказати, окрім як «Його тут нема»?
– І ти боявся, що як почнеш ставити запитання, то йому одразу все відрапортують.
Тоді цей аргумент здавався очевидним, але зараз – дурним. Гірше – він відгонив недбалістю.
– За свою кар’єру я вже не раз помилявся, але так – ніколи. Я мов засліп.
Дружина гаряче захитала головою.
– Пам’ятаєш, що я тобі сказала, коли ти мені виклав, як плануєш учинити?
– Так.
«Уперед. Забери його від хлопчиків – і чимшвидше».
Ось що вона сказала.
Вони сиділи й дивилися одне на одного через кухонний стіл.
– Це неможливо, – зрештою промовила Джинні.
Ралф наставив на неї палець:
– Гадаю, ти дісталася суті питання.
Вона задумливо сьорбнула чаю, потім глянула на нього поверх обідка кухлика.
– Є таке старе повір’я, що кожен з нас має двійника. Здається, Едґар Аллан По навіть написав про це оповідання. «Вільям Вілсон», ось як воно зветься.
– По писав свої оповідання ще до того, як з’явилися відбитки пальців і ДНК. Результатів ДНК у нас іще нема, поки чекаємо, але якщо тест покаже збіг, і це він, то зі мною, мабуть, усе буде гаразд. А якщо це чужа ДНК, то мене втовкмачать до психушки. Тобто втовкмачать уже після того, як звільнять із роботи й подадуть до суду за неправомірний арешт.
Джинні узяла свій тост, потім опустила назад на тарілку.
– У тебе є його тутешні відбитки. І його тутешню ДНК ти також отримаєш, я в цьому певна. Але Ралфе… у тебе нема ані відбитків, ані ДНК тамтешніх. Від тої людини, що відвідувала конференцію в Кеп-Сіті. Що як хлопчика вбив Террі Мейтленд, а на конференції був його двійник?
– Якщо ти маєш на увазі, що в Террі Мейтленда є брат-близнюк, яких колись у дитинстві розлучили, і вони мають ідентичні відбитки й ДНК, то це неможливо.
– Я не це маю на увазі. А те, що в тебе немає жодного судово-експертного доказу, що в Кеп-Сіті побував саме Террі. Якщо Террі був тут, а докази свідчать, що таки був, то там мав бути його двійник. Це єдине логічне пояснення.
Ралф розумів цю логіку. У детективних романах, які полюбляла читати Джинні (усі ці Аґати Крісті, Рекси Стаути[67] й Гарлани Кобени), логіка ставала наріжним камінням останнього розділу, коли міс Марпл, Неро Вулф чи Майрон Болітар нарешті розкривали таємницю. У цій справі також був один незаперечний факт, безумовний, мов гравітація: одна й та сама людина не може перебувати одночасно у двох місцях.
Але якщо Ралф довіряв показанням тутешніх свідків, то мав
Rex Todhunter Stout (1886–1975) – американський автор детективних романів; найвідоміші персонажі – детектив Неро Вулф і його асистент Арчі Ґудвін.
