їхнє горе і, з погляду Фреда, це було добре, але ж Йосип драний, після них лишився такий безлад. Фред утішив себе думкою, що все склалося б набагато гірше, якби це були ірландські поминки,[72] але після народження Оллі він відмовився від спиртного, й алкоголю в будинку Пітерсонів не водилося.
Із кухні долинув абсолютно несподіваний звук – сміх.
Фред та Оллі знову перезирнулися. Оллі поспішив на кухню, де сміх його мами, який спершу здавався природним і легким, тепер почав набирати істеричних ноток. Фред наступив на кнопку вимикання пилосмока, заглушив його і пішов слідом.
Арлін Пітерсон стояла спиною до раковини, схопившись за свій величенький живіт, і мало не вищала від сміху. Обличчя набуло яскравого червоного кольору, наче в неї піднялась температура. По щоках лилися сльози.
– Ма? – гукнув Оллі. – Якого біса?
Хоч вони вже прибрали посуд із маленької кімнати та вітальні, тут, на кухні, ще лишалася купа роботи. Обабіч раковини тягнулися стільниці, а в закуточку стояв стіл, за яким родина Пітерсонів зазвичай збиралася вечеряти. Усі ці поверхні були заставлені недоїденими печенями, пластиковими контейнерами «Таппервер» і залишками їжі в алюмінієвій фользі. На плиті покоївся кістяк недоїденої курки й підливник із загуслим коричневим слизом.
– Нам цих недоїдків на місяць вистачить! – насилу вимовила Арлін.
Регочучи, вона зігнулася навпіл, тоді випрямилася. Щоки стали пурпуровими. Руде волосся, яке вона передала у спадок обом своїм синам (тому, що стояв перед нею, і тому, що вже лежав у землі), вибилося з-під шпильок, що вона ними тимчасово гамувала пасма, і тепер обрамило її почервоніле обличчя пухнастим вінцем.
– Погані новини – Френкі помер! Хороші новини – я не ходитиму по магазинах іще дуже… дуже… довго!
Вона почала завивати. Цьому звукові належало лунати не в їхній кухні, а десь у притулку для божевільних. Фред наказав ногам рухатися, хотів піти до неї й обійняти, але спершу кінцівки не послухалися. Оллі кинувся до матері, та не встиг її дістатися, як Арлін схопила курку й жбурнула геть від себе. Оллі ухилився. Розбризкуючи начиння, курка пролетіла з одного кінця кухні в інший і зі страхітливим хряц-шльоп вдарилась об стіну. На шпалерах під годинником лишилася жирна пляма.
– Мамо, зупинися. Припини.
Оллі спробував узяти її за плечі й обійняти, але Арлін вислизнула в нього з рук і кинулася до одної зі стільниць, так само сміючись і завиваючи. Вона взяла в обидві руки тацю з лазаньєю (яку приніс один із лизоблюдів отця Брікстона) і перекинула її собі на голову. Холодна паста вивалилася на волосся і плечі Арлін. Жінка вергнула тацю у вітальню.
– Френкі помер, а в нас тут, бляха, ціле італійське застілля!
Тепер заворушився Фред, але Арлін також від нього вислизнула. Вона сміялася, мов перезбуджене дівчисько за захопливою грою у квача. Жінка схопила пластиковий контейнер, повний зефіру «Маршмеллоу Ділайт». Почала його підіймати, а потім впустила собі між ніг. Сміх припинився. Одна її рука
В Ірландії є звичай не тужити на поминках, а веселитися й пити донесхочу, прославляючи життя покійника.
