на медійну акцію і під питанням опиняється саме уявлення про реальність держави та її монополію на застосування насильства, у сфері політичного виникає небезпечний розрив. Хай би там що казали про «заполітизованість» суспільного життя, політика і саме суспільне життя відходять у минуле, витісняються індустрією розваг, нашим колективним анестезіологом, «painkiller’ом» – «убивцею болю». Частка політики в мас-медіа неухильно знижується, так само, як знижується і довіра виборців до нових політичних проєктів – і правих, і лівих.
Будь-який політичний проєкт перетворюється на інформаційний продукт, і завдання політтехнологів та іміджмейкерів – перетворити свій посередній товар на повноцінне «нетто». Але як надати йому ореолу гламурності та вірусності? Як прищепити споживачеві відчуття «браку»?
Третій виразний симптом – змішування позицій правих і лівих політичних сил. Про подібність ідеологій Республіканської та Демократичної партій США сказано достатньо. Варто було б також звернути увагу на схожість і між малими партіями Північної Америки – чи то лібертаріанці, чи то прогресисти. До правих чи до лівих слід було б віднести численні партії «зелених» або утворення на кшталт «партії поміркованого розвитку в рамках законності», яку описано Гашеком (український БЮТ, «Форца Італіа» тощо), що успішно розмножуються на всіх континентах? Уся відмінність між ними зводиться до різниці абревіатур і облич на передвиборчих плакатах. І хай би як страждали лідери великих партій або рухів через розкольницьку діяльність соратників, які відхоплюють шматки організаційних структур, а потім створюють власні «феоди», їм нема чого заперечити проти мотивації, що лежить в основі такої поведінки: нарцисичної потреби, що задрапірована демократичною демагогією. У таких умовах будь-яка вимога лояльності, що не підкріплена фінансовими вливаннями, має абсурдний вигляд.
Не дивно, що в умовах, коли ідеологічний образ партій і так званих «громадських рухів» стає все більш розмитим, різко зростає значення лідерів. Обличчя вождя – обличчя партії. Лояльність вождеві стає єдиною «скріпою» організації. Але тільки-но особиста відданість партійному лідеру стає провідним фактором життя організації, організація перетворюється на нарцисичну – з усіма наслідками, що випливають.
Як не дивно, але розпад, як правило, супроводжується дедалі більшою ригідністю режимів, їхнім закостенінням і втратою здатності своєчасно реагувати на зовнішні зміни. Причина цього – у розділенні влади і відповідальності, що є такою само важливою ознакою нарцисичного виродження правлячих еліт, як і параноїдальне посилення заходів безпеки з охорони перших осіб. Коли весь державний апарат – починаючи від дрібних чиновників і закінчуючи главами держав – не несуть ніякої відповідальності за свою діяльність, перестають у повному розумінні слова бути відповідальними особами, – це ознака розпаду, хай якою могутньою здавалася б держава. Допоки причини дроблення
