зі сходу?
– Так. З Аделаїди.
– І що привело вас сюди? – Чендлер зайшов здалеку, прості запитання, щоб приспати його пильність. Це було схоже на археологічні розкопки – краще скористатися щіточкою, ніж бульдозером.
– Робота.
– Яка така робота?
– Будь-яка. Сільське господарство, збір фруктів, фізична праця. Ви кажете, що робити, а я роблю.
– Тож ви добре знаєте цю місцевість.
Гіт повільно похитав головою.
– Ні.
Чендлер помітив у його голосі підозріливість і нерішучість, наче він шукав безпечну стежку на мінному полі.
– Пане Барвелле, я вимушений заарештувати вас…
– Я мусив вкрасти… взяти машину, – залопотів Гіт. – Я тікав від…
– Машина нас не цікавить, – перервав його Чендлер, направляючи Гітові руки за спину і надягаючи кайданки на зап’ястя, які були натерті до червоного, долоні вкрилися пухирями від жару чи надважкої роботи. – Ми хочемо поговорити з вами про деякі вбивства.
Закуті в кайданки кисті негайно вирвалися з його рук. Гіт повернувся до нього, очі палали. Коли чоловік на крок позадкував від Чендлера, Таня і Лука оточили його.
– Саме про це я хотів розповісти вам, – мовив Гіт.
– Ви хочете зізнатися? – перепитав Чендлер, змагаючись із дивною сумішшю розчарування та захвату. Якщо зізнання означало, що йому не доведеться залучати Мітча, то…
– Чому це ви питаєте, чи хочу я зізнатися? Це ж на мене напали, – сказав Гіт, змахуючи головою, немов намагався вказати напрямок. – Там нагорі. У лісах.
Таня з Лукою загнали підозрюваного на стілець. Чендлер стояв перед ним, розмірковуючи, чого саме Гіт намагався досягти. Скерувати їх у хибному напрямку? Збрехати, щоб урятуватися? А може, він затіяв якусь гру?
– Що ви маєте на увазі? – перепитав він, підігруючи.
– Я маю на увазі, – почав Гіт скривдженим тоном, – що хтось викрав мене і намагався вбити. Мені вдалося вибратися звідти, а потім я наштовхнувся на виродка з малетом[5] і дробовиком.
– Хто на вас напав? – перепитав Чендлер.
– Який із них?
– Там у лісах.
– Він назвався Ґабрієлем, – відповів Гіт, облизуючи порепані губи.
Від почутого в голові у Чендлера одночасно виникло мільйон думок, але тут озвалася Таня, досі напружена та готова до нападу.
– Який він мав вигляд, цей Ґабрієль?
– Високий… вищий за мене. Можливо, вашого зросту, – чоловік кивнув на Чендлера, – але худіший. Розмовляв… не зна’… ніби місцевий.
«Ні, не місцевий», – подумав Чендлер. Ґабрієль однозначно був із Перта, проте він підозрював, що для людини зі сходу всі западенці звучать однаково. Він наказав собі не потрапляти в ту саму пастку. Пересічні стереотипи прирівнюються до ледачої роботи поліції.
– Ще
Тип зачіски, коли волосся підстрижене коротко спереду і з боків, а ззаду залишається довгим.
