якщо ви під арештом, – відповів на його протести Чендлер.
– За що?
– Почнімо з крадіжки машини.
– Він намагався вбити мене!
– Отже, у камері ви будете в безпеці, – пробурмотів Чендлер, слухаючи, як стихають удалині невпинні протести.
Чендлер сидів за Таніним столом і намагався привести до ладу думки. Він мав двох людей, які стверджували, що один із них напав на іншого. Одного він замкнув, а іншого відпустив. Хто казав правду? І що він думав про те, хто з них казав правду? Той, хто прийшов добровільно, чи той, хто з’явився на робочому кінці дробовика? Спершу він допитає того, хто був зараз у його руках.
– Подзвонити до ГУ? – завзятий Ніковий голос перервав його думки.
– Дай-но мені подумати.
– Можливо, у нас тут серійний вбивця, сержанте. – Хлопцевий голос аж бринів від захвату.
Лука повернувся від камер у затильній частині будівлі до контори.
– Замкнули його? – запитав Чендлер.
– Замкнули, – відповів Лука, дістаючи з холодильника бляшанку кóли. Чендлерові здавалося, наче температура у відділку піднялася ще на градус, та, зважаючи на вбивчу спеку, це було неможливо. – Однак тобі, мабуть, захочеться зупинити молоду Нікову уяву, поки він не надто захопився.
Чендлер погодився. Його роботою було стримувати емоції, навіть якщо погано вдавалося впоратися з власними.
– Ми не знаємо, з чим маємо справу. Це може бути звичайна сварка друзів, що вийшла з-під контролю. Спершу зберемо кілька фактів, а потім телефонуватимемо в ГУ. Нам усім слід зберігати спокій.
Цю мантру Чендлер повторював собі, стоячи під дверима кімнати для допитів і намагаючись заспокоїти нерви. Усередині був чоловік, який убив п’ятдесят чотири людини. Або хлопчина, що посварився зі своїм другом і був не небезпечніший за мушок, які в’ються довкола лампочки на стелі. Гіта на двадцять хвилин залишили помаринуватися в камері, а потім перевели звідти на арену. За ці двадцять хвилин Чендлер зв’язався із Джимом, і той повідомив, що немає нової інформації про Ґабрієля, їхнього свідка і жертву, яка тепер перетворилася на ймовірного підозрюваного. Він наказав Джимові спостерігати далі й зателефонувати, як щось зміниться. Після допиту він приведе Ґабрієля назад.
Чендлер увійшов до кімнати. Гіт сидів за столом у кайданках, Таня стояла на варті під стіною. Коли Чендлер сів, Гітові очі були міцно заплющені. Сержант дав чоловікові трохи помедитувати, розглядаючи його із хвилюванням та захватом від того, що збирався дізнатися.
– Пане Барвелле, ви з нами?
Очі розплющилися і зосередилися на Чендлерові. Там, де він очікував побачити байдужість і розрахунок, були лише втома і погляд, який міг означати, що чоловік уже давненько не спав – або що його мозок щосили намагається приховати жахливу таємницю.
– Звичайно, я з вами, – кинув Гіт, підіймаючи кайданки. Може, він був стомлений, але зберіг достатньо кмітливості, щоб кусатися
