розчаровано зітхнув.
– Я робив те, що роблю зазвичай, – імпровізував. Кілька збирачів фруктів на узбережжі підказали мені, що найкраще йти углиб, що більшість застрягає на узбережжі, бо там легше переїжджати з місця на місце, але там завелика конкуренція. – Гіт подивився на сержанта. – Але імпровізація – це не злочин. Чи не так?
Імпровізація не була злочином, але робила його історію менш правдоподібною. Чендлерові потрібно було більше.
– Продовжуйте.
– Гаразд, я ловив машину за Порт-Гедлендом, коли Ґабрієль зупинився.
– Яка у нього була машина?
– Не зна’. Шматок лайна, а не машина. І колір гівняний.
– Марка?
Гіт знизав плечима.
– Вона зупинилася. Більше мене нічого не цікавило. Побитий шматок лайна чи ні, це було краще, ніж цілий день волоктися під грьобаним сонцем.
– Реєстраційний номер?
Гіт зітхнув і заплющив очі.
– Якщо я не можу пригадати марку, що змушує вас думати, що я пам’ятатиму це?
Чендлер не відповів. Описи автівки Ґабрієля і Гіта збігалися, і обидва були нечіткі.
– А ви завжди їздите автостопом? – поцікавився сержант.
– Лише якщо не маю вибору.
– У вас не було якихось поганих передчуттів щодо нього?
– Він був високий і худий. Якби він спробував щось зробити, я б дав цьому раду. Відрекомендувався Ґабрієлем, сказав, що повертається додому з припасами.
– Ще щось?
Погляд Гіта помандрував до задньої стіни.
– Лише сказав, що живе неподалік, один. Це скидалося на правду. Ну, тобто він був неговіркий, а коли казав щось, то так тихо, що я ледве чув. Через це я подумав, що він напевно, ну знаєте, гей. – Чоловік знову зосередився на Чендлерові. – Не те щоб я щось проти них мав… Усе, що люди виробляють, це їхнє діло. Тобто я не ненавиджу їх чи ще щось таке, – пояснив Гіт, вочевидь, щодуху намагаючись висловити свою думку.
Чендлер дав йому копнýти ще глибше, сподіваючись, що це щось відкриє.
– Я намагаюся сказати, що не боявся. Я все контролював. – Гіт на мить заплющив очі, замислившись. – Я думав, що все контролюю. Запитав у нього, чим він займається, був привітний і таке інше, але найбільше за все мені хотілося поспати кілька годин. Через те, що він був незнайомець, я не зробив цього.
– Про що ви розмовляли?
– Ні про що конкретно. Я сказав йому, що сам з Аделаїди і що ці місця видаються такими ж безплідними, як і шматок від Кубер-Педі до Аліс-Спринґс, але тут були гроші. Ми виїхали з міста, прямуючи в глиб материка. Проїхали кілька з’їздів…
– Вам не здалося, що в ньому було щось нездорове? – перервав його Чендлер.
– Ні, тільки те, що він проїхав місця, де я міг би отримати роботу. Він пояснив, що сюди й так усі кидаються. Сказав якусь фразу… – пригадав Гіт, закочуючи очі до стелі, – щось про те, що не слід зупинятися
