вдалося схопити Гіта і взяти його в заручники? Чи встиг би він за цей час повернутися аж туди? Кен жив за добрих двадцять п’ять кілометрів від міста.
Опинившись біля стійки реєстрації, Чендлер запитав у Оллі:
– Ви не чули нічого дивного?
– Нічого, крім води у ванній.
– А він міг прослизнути повз вас?
– Я весь час сидів тут. Він аж ніяк не міг піти непомітно. До речі, для чого він вам?
Можливо, Оллі був недобросовісний, але не дурний. Копи не докладали б стільки зусиль, якби не мали причин для підозри. Чендлер заспокоїв його:
– Він свідок нападу.
– Серйозно? – перепитав Оллі, не приховуючи скептицизму.
Він не купився, однак Чендлера це не займало. Він хотів ще раз перевірити Ґабрієлеву кімнату. До ліжка ніхто не торкався, з міні-бару нічого не взяли, а крихітними пляшечками з шампунем і кондиціонером не користувалися. У сержанта склалося враження, що Ґабрієль втік майже одразу. А якщо він не минав повз Оллі та Джима, тоді… запобіжну стрічку зірвали. За дверима були металеві сходи, темний провулок, Анзак-стрит і свобода.
Чендлер відправив Джима оглянути околиці, сподіваючись, що той наштовхнеться на їхнього підозрюваного-втікача. Це був постріл навмання, але просто зараз вони більше нічого не могли вдіяти.
Повернувшись до відділка, сержант пояснив ситуацію своїй команді, що зібралася майже в повному складі.
– Гадаєш, він убивця? – запитала Таня, не підводячи погляду від мішанини бланків на столі.
Чендлерові хотілося залишатися неупередженим, але це було складно. Усе було не на Ґабрієлеву користь, але сержант пригадав, як чоловік хотів втекти з місця та подалі від загрози власному життю. Відчуваючи такий страх, опиратися думкам про втечу дуже важко.
– Нам доведеться привести його сюди, а тоді подивимося, – озвався Чендлер. – Джим уже шукає його. Ми з Лукою теж вирушимо на пошуки. Таню та Ніку, ви залишитеся тут.
– Це через те, що я жінка? – насупилася Таня.
– Ні, через те, що я довіряю тобі попіклуватися про того підозрюваного, якого ми маємо.
– Не думаєш, що вже час зателефонувати в ГУ? – поцікавилася вона. Усі витріщилися на Чендлера.
– Ми втрьох не зможемо охопити ціле місто, – додав Лука.
Таня кивнула.
– Він має рацію.
Чендлер знав, що вони всі мають рацію. А ще він знав, що потягне за собою дзвінок до ГУ, а найголовніше, кого він потягне. Мітча.
Колись вони були найкращими друзями, переросли злидні, приєдналися до сил поліції в одному класі та за одних трагічних умов. У 2001 неподалік від Ньюмена впав літак, вбивши чимало офіцерів поліції та створивши вакансії для новобранців. Трагічний спосіб скористатися вдалою нагодою.
Спочатку Чендлер навіть не думав подавати заявку. Він не планував бути копом. Тинявся собі туди-сюди в бакалійній крамниці «Сі-Джиз», розставляючи товари на полицях і вислизаючи
