гольф-кар. Усередині сиділи двоє чоловіків середнього віку, один у рожевих штанях, другий у зелених, обидва повнуваті. Скотт подумав, що їм би більше пішло на користь висісти з гольф-кара і натомість походити під час гри.
– Скотте? – озвався Доктор Боб. – Ти тут чи вже зник?
– Я тут, – відповів Скотт. – Коли ми востаннє грали в теніс, я дійсно важив двісті сорок. Знаю, бо тоді вперше став на ваги. Вирішив, що настав час скинути кілька фунтів. Почав уже зовсім видихатися до третього сету. Але станом на сьогоднішній ранок я важу двісті дванадцять[8].
Він знову сів біля своєї парки (яка ще раз задзвеніла). Боб уважно подивився на нього.
– Як на мене, ти не можеш важити двісті дванадцять фунтів, Скотте. Ти мені вибач, але виглядаєш набагато важчим.
– І здоровим?
– Так.
– Не хворим?
– Ні. Я суджу лише зовні, але…
– Маєш ваги? Звісно ж, маєш. Ходімо перевіримо.
Доктор Боб ще якусь мить дивився на нього, загадуючись, чи Скоттова проблема насправді не в сірій речовині над бровами. З його досвіду, здебільшого через вагу нервують жінки, але і з чоловіками трапляється.
– Добре, ходи за мною.
Боб повів його до кабінету, обставленого книжковими полицями. На одній стіні в рамці висіло анатомічне зображення людини, на іншій – вервиця дипломів. Скотт задивився на прес-пап’є між Еллісовим комп’ютером і принтером. Боб прослідкував за його поглядом і засміявся. Він підняв череп зі столу і кинув його Скоттові.
– Це пластик, а не кістка, тож не турбуйся, якщо впустиш. Подарунок від старшого внука. Йому тринадцять, і, на мою думку, це такий собі «вік незграбних подарунків». Ставай отуди, подивимося, що там у тебе.
У кутку стояли схожі на портал крана ваги, на яких можна було рухати два важки, один великий і один маленький, щоб вирівняти сталеву рейку. Елліс погладив пристрій.
– Коли я закрив офіс у центрі, лишив собі тільки анатомічне зображення на стіні й оце. «Сека», найточніші медичні ваги в історії. Дружина подарувала багато років тому, і ти мені повір: її подарунки ніколи не бувають незграбними. Чи дешевими.
– Настільки точні?
– Скажімо так: якщо я зважу двадцятип’ятифунтовий пакет борошна і ваги покажуть, що він важить двадцять чотири, то я піду назад до «Геннафорда» й вимагатиму відшкодування. Зніми черевики, щоб вага була точна. А куртку ти для чого припер?
– Побачиш. – Черевиків Скотт не скинув, натомість натягнув куртку під акомпанемент дзенькоту з кишень. Тепер, не просто повністю одягнений, а одягнений на значно холодніший день, ніж сьогодні, він став на ваги. – Поїхали.
Зважаючи на черевики й куртку, Боб посунув противагу аж до позначки 250, тоді почав рухати її назад, спочатку пхав, тоді трішки поштовхував. Голка планки балансу не піднімалася на позначках 240, 230 і 220, що Докторові Бобу здалося чимось неможливим. Не в куртці й черевиках річ – Скотт Кері просто виглядав
≈ 96,2 кг.
