ході давалася взнаки котяча весна, та й сам Скотт почувався трохи напружиненим.
Він насипав Біллові в миску «Фріскіз» і, поки улюбленець наминав, вийшов на передній ґанок подихати свіжим повітрям перед тим, як повернутися до м’яких крісел «Селбі», диванів «Вінфрі», комодів «Гаузз», і все це на знаменитих ніжках королеви Анни. Він подумав, що саме такі меблі можна побачити в похоронних залах: важезна херня, що має здаватися легкою, але що вдієш, на запах і смак фломастери різні.
Скотт вийшов саме в той момент, коли «леді», як назвав їх Доктор Боб, вибігали зі своєї під’їзної доріжки й повертали на В’ю-драйв довгими ногами, що миготіли під коротенькими шортами – синіми в Дейрдре Маккомб і червоними в Міссі Дональдсон. На них були однакові футболки з рекламою ресторану, який вони відкрили в центрі на Карбін-стріт. За ними неслися їхні майже однакові собаки-боксери, Дам і Ді.
Тепер згадалося те, про що заговорив Доктор Боб, коли вони вже прощалися (він, мабуть, хотів просто закінчити зустріч на позитивній ноті), – мовляв, у Скотта якісь невеликі проблеми з ресторанними леді. Так і було. Не якась прикрість у стосунках чи містична проблема з втратою ваги; більше схоже на герпес, що ніяк не минає. З них двох Дейрдре справді бісила, завжди зі своєю ледь помітною зарозумілою посмішкою – тією, яка наче благає: «Господи, дай мені сили витерпіти цих дурнів».
Раптом Скоттові щось спало на думку. Він кинувся назад у кабінет (моторно перестрибнувши через Білла, який розвалився в коридорі) і схопив планшет. Дорогою назад до ґанку відкрив додаток камери.
Ґанок був засклений, тож Скотта було майже не видно, та й жінки все одно не звертали на нього уваги. Вони бігли вздовж ґрунтового узбіччя на дальньому боці Драйву, стрижучи яскраво-білими кросівками і розмахуючи хвостиками. Собаки, присадкуваті, проте все одно молоді й досить атлетичні, трюхикали позаду.
Скотт уже двічі до них заходив з приводу тих псів, обидва рази розмовляв із Дейрдре і терпляче витримував ту ледь помітну зарозумілу посмішку, коли вона казала йому, мовляв, дуже сумнівається, що їхні собаки роблять свої справи в нього на газоні. Їхній двір обнесений огорожею, сказала вона, і протягом тієї приблизно години, коли їх немає («Дам і Ді завжди вдень бігають зі мною й Міссі»), собаки дуже гарно поводяться.
– Вони, напевно, чують мого кота, – сказав Скотт. – У них боротьба за територію. Я це розумію, як розумію й те, що ви не хочете брати їх на повідець, коли бігаєте; але я був би дуже вдячний, якщо, коли повертатиметеся з пробіжки, будете перевіряти мій газон і наводити порядок у разі потреби.
– «Наводити порядок», – вимовила Дейрдре, і її посмішка здригнулася. – Звучить трохи по-армійськи, але, може, то лише мені так.
– Як хочете, так і називайте.
– Містере Кері, якісь собаки, можливо, й роблять свої справи у вас на газоні, але це не наші собаки. Можливо, вас турбує щось інше? Чи не упередження стосовно одностатевих шлюбів, ні?
Скотт ледь не розсміявся, що було
