зітхнув.
– Шкода це чути. Міс Дональдсон…
– Можете називати мене Міссі, якщо хочете. – Не піднімаючи погляду і трохи зашарівшись, ніби вона сказала щось ризикове.
– Я не проти. Бо я просто хочу, щоб ми були добрими сусідами. Більшість народу тут, на В’ю, такі, що, ну знаєте… І я, здається, почав наше сусідство досить невдало, хоча не знаю, як його варто було почати вдало.
Не відриваючи погляду від землі, Міссі сказала:
– Ми тут уже майже вісім місяців, і єдиний раз, коли ви з нами розмовляли – зі мною чи Дейрдре – це стосувалося наших собак, що гидять вам на газон.
У цьому було набагато більше правди, ніж хотілося б Скоттові.
– Я приходив з пакетом пончиків, коли ви переїхали, – почав виправдовуватися він (досить кволо), – але вас не було вдома.
Скотт подумав, що вона запитає, чому він не пробував завітати знову, проте Міссі цього не зробила.
– Я прийшла перепросити за Дейрдре, але також хотіла б пояснити, чому вона така. – Жінка підвела погляд. Було видно, що це вимагає в неї певних зусиль (долоні вона міцно переплела на рівні талії джинсів), але Міссі таки спромоглася. – Вона не злиться на вас, справді… ну, злиться, але не лише на вас. Вона на всіх злиться. Переїхати в Касл-Рок було помилкою. Ми сюди приїхали, бо місце було готове для бізнесу, хороша ціна, і ми хотіли забратися з великого міста – я про Бостон. Знали, що це ризикова справа, але ризик здавався виправданим. І містечко таке гарне. Ну, ви й самі, напевно, знаєте.
Скотт кивнув.
– Але ми, найпевніше, втратимо ресторан. Точно втратимо, якщо до Дня Валентина справи не підуть угору. Дейрдре лише тому дозволила їм помістити себе на той плакат. Вона не говорить, як усе погано, але знає, що так є. Ми обидві знаємо.
– Вона щось говорила про фанатів падолисту… і всі кажуть, що минуле літо було дуже успішним…
– Літо було успішним, – підтвердила Міссі, і в голосі почулося хоч якесь пожвавлення. – Що стосується фанатів падолисту, до нас деякі заїжджають, але більшість прямують далі на захід, у Нью-Гемпшир. У Норт-Конвеї є всі ті фірмові магазини, і там більше всіляких туристичних розваг. Думаю, коли прийде зима, до нас завітають лижники дорогою на Бетел чи Шуґарлоуф.
Скотт знав, що більшість лижників оминають Рок, обирають шосе 2 до лижних курортів західного Мейну, але навіщо обламувати її ще більше?
– Лише коли прийде зима, потрібно буде, щоб місцеві нам підсобили. Ви ж знаєте, як то буває, мусите знати. Одні місцеві торгують з іншими місцевими в холодну пору, і цього акурат достатньо, щоб перекантуватися до того, як улітку повернуться туристи. Магазин техніки, лісовий склад, кафе Петсі… так вони й переживають голодні місяці. Правда, до «Квасолі» небагато місцевих приходять. Деякі – так, але небагато. Дейрдре каже, річ не просто в тому, що ми лесбійки, а що ми одружені лесбійки. Не хочеться з нею погоджуватись… але, думаю, вона має рацію.
– Я впевнений,
