зауважила Шаллан, – бо інакше ми знову зіткнемося з вашою бридкою звичкою замалим не вбивати подвижників.
– Це точно. У будь-якому разі я гадаю, що особисто передане вами повідомлення може виявитися дієвим там, де письмові звернення залишилися без уваги.
– Я… сумніваюся…
– Ну, якщо вона відмовиться, то це лише означатиме, що я повернусь, – усміхнувся він. – І сподіваюся, з цього також випливатиме, що ми зустрінемося знову. Тож я з нетерпінням чекаю на це.
– Як і я. І ще раз вибачте за непорозуміння.
– Ваша Світлосте! Прошу – не беріть на себе відповідальності за мої припущення.
Шаллан теж усміхнулася:
– Я не ризикну брати на себе відповідальність за вас, брате Кабсал, – у жодній мірі і з жодного приводу. Та все ж почуваюся якось не дуже.
– Минеться, – відказав він, зблиснувши блакитними очима. – Та все ж я зроблю все від мене залежне, щоби ви, так би мовити, «одужали». Скажіть, що ви любите? Крім, звичайно, вшанування подвижників і малювання чудових картин.
– Варення.
Він схилив голову набік.
– Воно смачне, – пояснила дівчина, знизавши плечима. – Ви запитали, що я люблю. Ну от, варення.
– Отже, домовилися.
Подвижник ступив у темний коридор, копирсаючись у кишені мантії в пошуках сфери, щоб освітити шлях. За кілька секунд він зник з-перед очей.
Чому він не дочекався повернення Джасни? Шаллан похитала головою. Тоді залакувала два інші малюнки. Щойно ті просохли й вона спакувала їх у портфель, як у коридорі знову почулися кроки, і дівчина впізнала голос Джасни.
Залишивши лист на столі, Шаллан поспішливо зібрала свої речі і відійшла в бокову частину ніші, де й вирішила чекати. За мить увійшла Джасна Холін у супроводі невеликої групи служників.
Вигляд у неї був невдоволений.
8. Ближче до вогню
«Перемога! Ми стоїмо на верхів’ї гори! Вони розбігаються перед нами! Їхні домівки стають нашими вертепами, а їхні землі тепер – наші мизи! І вони горітимуть, як колись ми, там, де порожнеча й пустка», – записано ішашана 1172 року зі слів світлоокої старої діви восьмого дану за 18 секунд до того, як вона померла.
Побоювання Шаллан підтвердилися, щойно Джасна глянула прямо на неї, а тоді вперлася захищеною рукою у бік, демонструючи роздратування.
– Отже, ти все ж тут.
Шаллан зіщулилася.
– Вам слуги сказали, так?
– Ти ж не думала, що вони залишать когось у моїй ніші, не попередивши мене?
У коридорі за її спиною загаялася невелика група паршменів, кожен із яких тримав у руках стіс книжок.
– Ваша Світлосте Холін, – проговорила Шаллан, – я лише…
– Я вже змарнувала на тебе досить часу, – перебила її Джасна, злютовано поблискуючи очима. – Зараз ти підеш геть, панно Давар. І ми не побачимося знову, допоки я залишатимусь тут. Я ясно висловилася?
Надії Шаллан пішли прахом. Вона зіщулилася
