style="font-size:15px;"> – А хіба ж це азартна гра, якщо наперед знаєш, що виграєш?
– Ти махлював? – нажахано прошипіла вона, оглядаючись на вартових, які знову посідали, збираючись продовжити гру при світлі сфер, розкладених на каменях перед ними.
– Не треба так кричати, – тихо проговорив Ялб. Однак скидалося на те, що він був дуже вдоволений із себе. – Пошити в дурні чотирьох вартових – це вам не абищо. І досі не віриться, що я це зробив!
– Ти розчарував мене. Так поводитись не годиться.
– Ще й як годиться, якщо ти моряк, юна панно, – стенув той плечима. – Вони від мене саме цього й чекали. Слідкували за кожним моїм рухом, немов приборкувачі небесних мурен, – а як же інакше? Адже справа була не в картах: вони намагалися збагнути, як саме я махлюю, а я намагався не дати їм вивести мене на чисту воду. Ох, попсували би вони мені шкіру, якби вчасно не з’явилися ви!
Однак було схоже, що така перспектива його не надто лякала.
О цій порі дорога до порту й близько не була такою запрудженою, як раніше, проте довкола все ще снувала напрочуд велика кількість людей. Вулиця освітлювалася масляними ліхтарями – бо сфери швидко потрапили б у чийсь гаманець, – але багато перехожих мали з собою сфероліхтарики, заливаючи бруківку веселкою кольорового світла. Люди були майже як спрени – кожен окремого кольору – і рухалися хто куди.
– То як, молода панно? – запитав Ялб, обережно ведучи її через людський потік. – Ви й справді хочете повернутися? Я ж бо сказав те, що сказав, лиш би виплутатися з тієї гри.
– Так, я дійсно хочу назад на корабель.
– А як справи з вашою принцесою?
– Наша зустріч… не дала сподіваних результатів, – скривилася Шаллан.
– Вона не прийняла вас? Та що з нею таке?
– Хронічне всезнайство, гадаю. Вона досягла такого успіху в житті, що тепер висуває нереальні вимоги до інших.
Ялб нахмурився, допомагаючи Шаллан оминути групу гульвіс, котрі, спотикаючись, пленталися по дорозі. Чи не зарано було для таких розваг? Ялб випередив її на кілька кроків, тоді повернувся і попрямував задом наперед, весь час поглядаючи на неї.
– Але ж це якесь безглуздя, панянко. Чого ж їй іще може кортіти, якщо не вас?
– Очевидно, куди більшого.
– Але ж ви – сама досконалість! Даруйте, що кажу вам це прямо в обличчя.
– Це тому, що ти йдеш задом.
– Зате повторюю без задньої думки: ви, панянко, виглядаєте хоч куди – з якого боку не подивись.
Вона мимоволі всміхнулася. Матроси капітана Тозбека були про неї аж надто високої думки.
– З вас би вийшла ідеальна підопічна, – вів далі Ялб. – Гарна, шляхетна, з вишуканими манерами і таке інше. Мені не надто до душі ваша думка про азартні ігри, але цього варто було очікувати. Бо ж яка пристойна жінка через це не сваритиметься?! Це все одно, якби сонце перестало світити чи море побіліло.
– Або Джасна Холін усміхнулася.
– Точно!
