довгі білі брови тайленки були звиті й звисали з обох боків обличчя, наче буклі зачіски.
Шаллан несміливо сіла, а жінка задзвонила у дзвоник, захований під прилавком. Незабаром до кімнати перевальцем зайшов огрядний чоловік, убраний у жилет, який, здавалося, от-от мав луснути під натиском черева. Його волосся вкривала сивина, а брови були зализані назад, за вуха.
– Ах, – сказав він, сплеснувши пухкими руками, – мила юна панно. Ви шукаєте цікавий роман? Таке собі, знаєте, легке чтиво, щоб заповнити жорстокі години розлуки з утраченим коханням? Чи, може, книгу з географії, що містила би детальний опис екзотичних країв?
Він звертався до Шаллан її рідною веденською, але в тоні вчувалася певна поблажливість.
– Я… Ні, дякую. Мені потрібна розлога добірка книг з історії та три праці з філософії, – вона задумалася, намагаючись пригадати імена, які згадувала Джасна. – У вас є Плаціні, Ґабратін, Юстара, Маналіне та Шаука-дочка-Гасвета?
– Нелегкий перелік для такої молодої особи, – зауважив чоловік, кивнувши жінці, яка, напевно, доводилась йому дружиною.
Та зникла в задній кімнаті. Її допомога була необхідною, щойно треба було щось прочитати, адже навіть якщо торговець і сам це вмів, він не став би ображати відвідувачів, займаючись таким неподобством у їхній присутності. Його справою були гроші: у більшості випадків торгівля вважалася чоловічим мистецтвом.
– Але чому така квітка, як ви, панянко, переймається такими темами? – запитав продавець, опускаючись у крісло навпроти неї. – Чи не можу я зацікавити вас милою романтичною історією? Моя крамниця якраз спеціалізується на них. Молоді дами з усього міста звертаються до мене й завжди знаходять тут найкращий вибір.
Його тон дратував Шаллан. Їй і так було неприємно усвідомлювати, що вона – гіперопікувана дитина. Невже існувала гостра необхідність іще й нагадувати їй про це?
– Романтичною історією? – повторила вона, тримаючи портфель ближче до грудей. – А чого ж, непогана ідея. Чи не знайдеться у вас раптом примірничка «Ближче до вогню»?
Торговець закліпав очима. «Ближче до вогню» була написана від імені чоловіка, який повільно сповзає у божевілля, ставши свідком голодної смерті власних дітей.
– А ви впевнені, що бажаєте чогось аж настільки… хм… амбітного?
– А ви вважаєте амбіції аж такою неналежною для молодої жінки річчю?
– Ні, ну що ви, аж ніяк, – він знову всміхнувся – тією густо намазаною, зубатою посмішкою, якою часто всміхаються гендлярі, намагаючись улестити клієнта. – Бачу, що ви – дама з перебірливим смаком.
– Саме так, – твердо вимовила Шаллан, хоч її серце злякано тріпотіло. Невже їй судилося вступати в суперечку з кожним зустрічним? – Завжди вимагаю, щоб їжу для мене готували вкрай ретельно, і, трапляється, перебираю харчами, бо мої смакові рецептори дуже чутливі.
– Даруйте. Я мав на увазі, що у вас перебірливий смак щодо
