дуже вдячна.
– Та нема за що. Було весело, хоч я й досі не можу повірити, що ви заплатили йому такі гроші. Адже це просто в’язка дров. Я ось теж можу назбирати плавнику та нашкрябати на ньому кілька кумедних закарлючок – і що, ви й мені сферами заплатите?
– Боюся, що ні, – відповіла вона, копирсаючись у портфелі, і незабаром видобула звідти малюнок, що зображував Ялба та рикшу. – Але прошу, візьми ось це на знак моєї вдячності.
Ялб узяв аркуш і став під світло ближнього ліхтаря, щоб роздивитися його. Він засміявся, схиливши голову набік. Тоді широко всміхнувся:
– Прародителю бур! Оце так-так. Просто як живий – немов бачу себе в начищеній тарілці. Я не можу прийняти цього, Ваша Світлосте.
– Будь ласка. Я наполягаю.
Шаллан знову кліпнула очима, залишивши Спогад про те, як він стоїть під ліхтарем, обхопивши рукою підборіддя, і роздивляється свій портрет. Вона ще раз намалює його пізніше. Після того, що він для неї зробив, їй дуже хотілося мати його в своїй колекції.
Ялб акуратно вклав малюнок між сторінок книги, підняв сумку й рушив далі. Вони знову були на головній вулиці. Щойно зійшов Номон – середній місяць – і залив місто блідо-блакитним світлом. У батьковому домі їй рідко коли випадала можливість не лягати аж так пізно, проте здавалося, що міщани довкола них навряд чи помічають, котра година. Ну й дивне місто це було.
– То що, назад на корабель? – запитав Ялб.
– Ні, – відповіла Шаллан, глибоко вдихнувши. – Назад до Конклаву.
Він здійняв брову, однак повів її назад. Добувшись туди, вона попрощалася з Ялбом і нагадала йому, щоби забрав малюнок. Він так і зробив і побажав їй успіху, перш ніж поспішити геть від Конклаву, певно, побоюючись зустрічі з вартовими, яких раніше обмахлював.
Шаллан віддала книги служникові, щоби той ніс їх замість Ялба, і пройшла коридором назад до Завіси. Щойно поминувши вишукано прикрашені залізні двері, вона підкликала до себе мажордома.
– Так, Ваша Світлосте? – запитав чоловік. О цій порі у більшості ніш було темно, і служники терпляче повертали томи в безпечне місце за кришталевими стінами.
Струснувши з себе втому, Шаллан порахувала ряди. У ніші Джасни все ще світилося.
– Я би хотіла скористатися ось цією нішею, – відказала вона, вказуючи на балкон, сусідній із принцесиним.
– У вас є вхідний талон?
– Боюся, що ні.
– Тоді вам доведеться орендувати її, якщо ви плануєте користуватися нею регулярно. Дві небомарки.
Зачувши таку ціну, Шаллан здригнулася, проте видобула належні сфери й заплатила. Її гаманці худшали з гнітючою швидкістю. Ліфтери-паршмени підняли її на потрібний ярус, і вона тихо пройшла до своєї ніші. Діставшись туди, дівчина переклала всі сфери, які ще залишалися в неї, до здоровенного кубка, що правив за настільну лампу. Щоби стало достатньо видно, вона змушена була скористатися сферами всіх дев’яти кольорів та всіх трьох розмірів, тож освітлення вийшло
