краще було натомість скористатися з останнього шансу посісти місце, якого вона потребувала негайно?
Нічого не вийде. Джасна висловилася чітко й недвозначно: поки що Шаллан бракує знань.
Поки що бракує знань…
У голові Шаллан спалахнула ідея. Приклавши захищену руку до грудей, вона стояла посеред дороги, зважуючи всю зухвалість свого задуму. Найімовірніше, її вишпурнуть із міста на вимогу Джасни.
З другого боку, якщо вона повернеться додому, не вичерпавши всіх можливостей, то чи стане їй духу глянути братам у вічі? Вони залежали від неї. Уперше в житті вона була комусь потрібна. Ця відповідальність спонукала її до дії. І лякала її.
– Мені би розшукати торговця книгами, – мимоволі проговорила вона, і її голос ледь затремтів.
У відповідь Ялб звів брову.
– Третя спроба – найчастіше виграшна. Як гадаєш, ти зможеш знайти для мене торговця книгами, чия крамниця ще відкрита о цій порі?
– Харбрант – велике портове місто, панночко, – відповів той зі сміхом. – Крамниці тут відкриті допізна. Просто почекайте на мене тут.
Він ринувся у вечірній натовп, залишивши її в тривожному очікуванні та з невисловленим протестом на вустах.
Зітхнувши, вона скромно присіла на кам’яний цоколь ліхтарного стовпа. Там мало бути безпечно. Вона бачила інших світлооких жінок, котрі проходили вулицею, хоча нерідко їх несли в паланкінах чи везли в уже знайомих їй маленьких ручних візках. Час від часу вона навіть бачила справжні екіпажі, хоча лише дуже багаті люди могли дозволити собі тримати коней.
За кілька хвилин, немов матеріалізувавшись нізвідки, з натовпу вискочив Ялб і заклично махнув їй рукою. Вона підвелася й поспішила до нього.
– Може, візьмемо візника? – запитала Шаллан, йдучи за ним у напрямку широкого провулка, що вів кудись убік по схилу, на якому стояло місто. Ступала вона обережно: її спідниця була досить довга, і дівчина боялася подерти поділ об каміння. Оторочку на ній неважко було замінити, проте Шаллан не могла дозволити собі марнувати сфери на такі витребеньки.
– Нє-є, – відповів Ялб, – це зовсім поруч.
Він вказав рукою кудись углиб іще однієї бічної вулиці. На ній стояла ціла низка крамниць, що здиралися крутим схилом угору, і над входом до кожної з них красувалася вивіска з диґліфом, що означав «книга». Причому ґліфи, які утворювали його, нерідко бували ще й стилізованими під те, що позначали, щоб неписьменні слуги, котрих відправили по покупки, могли без проблем їх розпізнати.
– Торговці однаковим товаром чомусь люблять триматися купи, – пояснив Ялб, потираючи підборіддя. – Дурість, як на мене, та, видно, гендлярі – вони як риби: де клюнула одна, там і решту лови.
– Те саме можна сказати про ідеї, – мовила Шаллан, рахуючи. Шість різних крамниць. Вітрини кожної були залиті Буресвітлом – рівним і холодним.
– Третій зліва, – сказав Ялб, указуючи рукою. – Торговця звати Артмирн. За моїми даними, він найкращий.
Це
