Шаллан. Душезаклинач був прикритий чорною рукавичкою без пальців, щоби приховати яскраві самоцвіти.
– Ваша Світлосте, – мовила Шаллан, піднімаючись і роблячи реверанс із незграбною поквапливістю, – я не хотіла потурбувати вас. Я…
Помахом руки Джасна зробила їй знак замовкнути. Тоді відступила вбік, і до ніші Шаллан увійшов паршмен, несучи стілець. Він залишив його біля столу. Джасна пропливла нішею й опустилася на нього.
Шаллан намагалася збагнути, у якому вона настрої, та емоції цієї жінки неможливо було прочитати.
– Я й справді не хотіла вас турбувати.
– Я підкупила слуг, щоби вони повідомили мене, якщо ти повернешся до Завіси, – з відсутнім виглядом відказала Джасна, беручи зі столу один із томів і читаючи назву. – Не хотіла, щоб мені знову заважали.
– Я… – Шаллан потупила очі й залилася густим рум’янцем.
– Не трать часу на вибачення, – мовила Джасна. Вона виглядала стомленою – навіть більш змученою, ніж Шаллан. Тоді перебрала книги. – Вдала добірка, розумне рішення.
– Насправді мені не надто було з чого обирати, – сказала Шаллан. – Це мало не все, що знайшлось у продавця.
– Гадаю, ти збиралася швидко простудіювати їх? – у задумі запитала Джасна. – І зробити останню спробу вразити мене, перш ніж я залишу Харбрант?
Шаллан повагалася й кивнула.
– Хід конем. Мені варто було накласти часове обмеження на твоє повторне клопотання, – вона окинула дівчину поглядом. – Ти дуже наполеглива й цілеспрямована. Це добре. І я знаю, чому ти так відчайдушно прагнеш стати моєю підопічною.
Шаллан здригнулася. Вона знала?
– У твоєї родини багато ворогів, – вела далі Джасна. – А твій батько – схильний до самітництва. Тобі непросто буде вдало вийти заміж без тактично грамотного альянсу.
Шаллан заспокоїлася, хоча й намагалася не виказувати цього.
– Покажи, що у тебе в портфелі, – попросила Джасна.
Шаллан насупилася, ледь переборюючи бажання присунути його до себе.
– Ваша Світлосте?
Джасна простягла руку.
– Ти пригадуєш, що я говорила щодо повторення своїх слів?
Шаллан неохоче подала їй портфель. Принцеса обережно видобула весь його вміст, акуратно розклавши в рядочок пензлі, олівці, ручки, флакончик лаку, чорнило й розчинник. Тоді так само впорядковано розташувала на столі стоси паперу, записники й готові малюнки. Потім дістала гаманці, з подивом помітивши, що вони порожні. Глянула на лампу-кубок, прикидаючи, скільки там сфер, і здійняла брову.
Далі взялася проглядати малюнки дівчини. Спочатку ті, що на окремих аркушах, серед яких затримала погляд на власному портреті. Шаллан слідкувала за її обличчям. Що проступало на ньому? Вдоволеність? Подив? Осуд через те, що дівчина провела стільки часу, малюючи матросів і служниць?
Нарешті
