за програмою «Аполлон» відбувалися один за одним. Аполлон-12 під назвою Intrepid («Безстрашний») з астронавтами Чарльзом Конрадом-молодшим та Аланом Біном торкнувся поверхні Місяця 19 листопада 1969 р., а тижнем пізніше вони повернулися, узявши із собою близько 32 кг місячних гірських порід та ґрунту, і їх хутко помістили до Карантинної бази в місті Г’юстоні. За щасливою випадковістю науковий керівник моєї дисертації, винятково розумна та енергійна людина Девід Воунз, був членом Науково-дослідницької групи з питань попереднього вивчення місячних зразків, здобутих Аполлоном-12. Для цієї маленької когорти науковців, можливість старанно дослідити другу партію цінних місячних зразків, використовуючи новітній арсенал аналітичних машин, стала дивовижною пригодою. Фахом Дейва була петрологія магматичних порід – дослідження походження гірських порід, які утворюються із магми. Усі породи з експедицій Аполлон-11 та Аполлон-12 були магматичного походження, тож Воунз потрапив у геологічний рай.
У певному сенсі завдання це було не з легких, адже доводилося сидіти під замком більшу частину місяця разом із декількома іншими завзятими науковцями, і на всіх тиснула необхідність отримати неспростовні дані з найцінніших та найзнаменніших зразків гірських порід, які коли-небудь знаходили. Проте, водночас, бути серед перших людей, які триматимуть у руках породи та ґрунт з іншого світу – космічну матерію, яка раз і назавжди відкриє нам походження Місяця – було навдивовижу захопливо.
Уперше я зміг зблизька побачити Місяць, коли Дейв повернувся до МТІ. Пригадую, як двері ліфта відчинилися на дванадцятому поверсі Зеленого корпусу. Там стояв Дейв, невисокий і в окулярах, а під боки його підпирали двоє здоровецьких озброєних федеральних агентів у формі. Вони охороняли місячні зразки, які на той момент на ринку колекціонерів мали би коштувати мільйони. Звітувати треба було за кожний міліграм. Дейв виглядав втомленим та знервованим; він давно не з’являвся в інституті, перебував під пильним оком охорони і в нього все ще була робота, яку треба було завершити.
Коли мова заходить про місячні зразки, більшість людей одразу уявляють якісь гірські породи, ймовірно, таке щось важке, що можна взяти до рук. Однак серед матеріалів програми «Аполлон» переважав місячний ґрунт, або ж реголіт. Дрібнозернистою часткою реголіту є порода, розпорошена настільки, що фрагменти важко побачити навіть у мікроскоп – це наслідок космічних атак багатьох чинників, від ударів великих астероїдів і до безперервного опромінення сонячним вітром. Цей надзвичайно дрібний порошок має дивовижні властивості, зокрема він липне до всього, що його торкається, схожий він на тонер для ксерокса. І зараз Дейв мав пересипати трохи цього порошку з колби розміром з батарейку С[5] у три чи чотири менші колби розміром із «міні-пальчикову» батарейку[6], щоб розподілити реголіт до сусідніх лабораторій.
Здавалося
Батарейка довжиною 50 мм та діаметром 26,2 мм.
Батарейка довжиною 44,6 мм та діаметром 10,5 мм.
