проте теорія спільної акреції не може пояснити великі розбіжності у вмісті заліза та летких речовин. Середній хімічний склад Місяця настільки різниться від Землі, що важко стверджувати про їхнє спільне формування.
Невідповідності за складом також створили нерозв’язні проблеми для теорії захоплення. Теоретичні моделі планетарного руху припускають, що будь-яка захоплена планетезималь мала би сформуватися в сонячній туманності на приблизно такій відстані від Сонця, що і Земля, тож її середній склад був би подібним. У Місяця він інший. Звісно, астрономічний об’єкт розміром із Місяць міг би утворитися і в іншій частині сонячної туманності і вже згодом наблизитися до земної орбіти, проте комп’ютерне моделювання орбітальної динаміки передбачає, що в цьому випадку Місяць мав би надто високу швидкість, що повністю унеможливлює сценарій захоплення.
Тоді залишається теорія відцентрованого відділення Джорджа Говарда Дарвіна. Вона успішно пояснює схожий ізотопний склад кисню (Земля та Місяць є однією системою), а також різницю у вмісті заліза (ядро Землі тоді вже сформувалося; частина бідної на залізо, відшарованої мантії і була тим згустком речовини, що утворила Місяць). Вона напрочуд гарно узгоджується з тим, що однією частиною Місяць постійно повернутий до Землі: його обертання довкола Землі й навколо власної осі є синхронними та однаковими за напрямком. Усе ж залишається інша велика проблема: куди ж поділися ті леткі елементи, яких зараз немає на Місяці?
Закони фізики теж постають перепоною на шляху теорії відцентрованого відділення. Приблизно в той час, коли запровадили програму «Аполлон», зазнало розвитку і комп’ютерне моделювання планетарного формування, і теоретики змогли вивчити динаміку швидкого обертання сфероїдального згустку магми розміром із Землю. Простіше кажучи, відокремлення тут не відбудеться. Гравітація Землі занадто велика, щоб значна частина розплавленої породи відділилася і була відкинута на власну орбіту. Насправді, щоб відокремити шмат розміром із Місяць, розплавлена Земля мала б обертатися навколо власної осі неймовірно швидко, виконуючи один оберт щогодини. Система Земля—Місяць просто-таки не має достатнього моменту імпульсу, щоб таке могло статися.
Зробімо висновки: жодна з трьох теорій утворення Місяця не відповідає даним, отриманим після завершення програми «Аполлон». Має бути якесь інше пояснення.
Чого не віднімеш у планетологів, так це вміння чудово складати оповідки. Дані спостережень, отримані за програмою «Аполлон», спростували всі три їхні гіпотези про утворення Місяця, що панували до 1969 р., але багато часу не минуло, як ці науковці запропонували нову теорію, засновану на неспростовних фактах. Нові дані про будову Місяця, отримані в результаті експедицій, надали ще одну підказку: Місяць певною мірою схожий на Землю. Він містить ідентичний ізотопний склад кисню та
