бачимо сьогодні. Його поверхня тоді мала би здаватися чорною з розжареними червоними розколинами, що переповнювалися магмою, та кратерами вулканів, які добре було б видно із Землі. Новонароджений повний Місяць був так само приголомшливий, його поверхня відображала в сотні разів більше сонячного світла, ніж у наш час. У його променистому світлі ви би з легкістю могли читати, однак астрономічні спостереження були б неможливі. На тлі його сліпучого сяйва не було б видно жодної зірки чи планети.
Драматичності додавало й те, з якою швидкістю все тоді рухалося. У космосі немає сили тертя, тож об’єкти, що обертаються, просто продовжують собі крутитися мільярди років. Обертальні системи, як Місяць плюс Земля, мають момент імпульсу, який складається з двох кругових рухів. І насамперед це обертання Землі навколо власної осі; чим швидше крутиться Земля, тим більший її момент імпульсу. На противагу цьому момент імпульсу Місяця залежить першочергово від його відстані до Землі і від швидкості обертання навколо нашої планети. Його обертання довкола власної осі для цього рівняння не важливе.
Повний момент імпульсу обертання Землі та місячного обертання навколо планети практично не змінився за останні декілька мільярдів років, проте відносна важливість цих двох обертань зазнала значних змін. У наш час усі моменти імпульсу системи Земля—Місяць пов’язані з обертанням Місяця довкола Землі, беручи до уваги його відстань у 384 633 км та орбітальний період у 27 діб. Значно масивніша Земля в центрі системи, неквапливо проживаючи двадцять чотири години за добу, має лише крихітну частину від моменту імпульсу Місяця. (Так само віддалені газові планети-гіганти мають майже весь момент імпульсу Сонячної системи, хоча в Сонці зосереджено 99,9 % його маси.)
Проте 4,5 млрд років тому все було зовсім інакше. Оскільки Місяць був усього в 24 000 км від Землі, усе оберталося абсурдно швидко, наче той фігурист, що крутиться навколо власної осі, обхоплюючи себе руками, щоб пришвидшити кружіння. Почнемо з того, що Земля робила один оберт навколо власної осі кожні п’ять годин. Оберт навколо Сонця і тоді тривав цілий рік (приблизно 8766 год.); цей період не змінювався протягом існування Сонячної системи. Проте в одному році було більш ніж 1750 коротких днів, а Сонце сходило кожних п’ять годин!
Такі припущення важко довести, і вони видаються доволі незвичними, проте дані деяких вимірювань підтверджують ідею існування коротших днів у древньому періоді Землі. Коралові рифи слугують одним із найзахопливіших доказів. На деяких видах коралів добре видно дрібномасштабні лінії росту, які свідчать як про ледь помітний добовий, так і про більш очевидний річний цикли. Очікувано, в сучасних коралах є близько 365 щоденних ліній на кожний рік росту. Втім, у древніх викопних коралів девонського періоду, що росли десь 400 млн років тому, видно понад чотириста ліній щоденного росту на рік, що вказує на значно вищу швидкість обертання планети. У той час у добі було десь двадцять
