в супроводі гетьмана Сагайдачного, оточений щільною стіною козацьких сотень, патріарх Феофан звернувся до православних з грамотою, в якій закликав їх обрати собі єпископів, не побоюючись наслідків з боку католицьких властей, «як колись батьки Мойсея не злякалися наказу фараона, а святі апостоли суворих пилатів та іродів».
Наприкінці вересня року Божого 1620-го відбулася посвята багатьох ігуменів славних православних монастирів. І це врятувало православну віру на українських землях. Адже після смерті в 1610 році Перемишльського єпископа Михайла Копистенського в Речі Посполитій залишався єдиний православний єпископ – Єремія Тиссаровський у Львові, що був місцеблюстителем Київського митрополичого престолу.
З його смертю православ’я в Речі Посполитій було б ліквідоване як Церква без єпископа!
Господь милостивий не допустив цього, давши силу і волю для порятунку Церкви православної рабу своєму Петру, гетьману Конашевичу!
Великий був чоловік, бо великі й славні справи творив він на землі. Важко йому було. Небагатьом він міг довіритися. Але саме єпископа Володимирського і Берестейського Єзекіїля Курцевича взяв із собою козацький гетьман для подання королю Сигізмунду вимог Війська Запорозького напередодні османського вторгнення і подальшої битви під Хотином. Поради та настанови владики Єзекіїля завжди були слушними і справедливими. Багатьох отців церкви дивувала їх близькість. Здавалося, більше довіри у Петра Конашевича мало би бути до того, з ким знайомий з юності, до сина шляхтича Іова Борецького.
З ним майбутній гетьман здружився в роки навчання у Львівській братській школі. Його й просив козацький гетьман висвятити на митрополита Київського і Галицького!
Але не з вірним другом юності радився в певних справах козацький ватажок, а з владикою Єзекіїлем. Бо справи ті були особливими. Таємними!
Після приємної для душі й тіла ранкової молитви владика покинув тісну келію і рушив до внутрішнього двору братського монастиря.
Тут, біля свіжої могили титаря[38] братського монастиря і школи при ньому раба Божого Петра Конашевича, вже з похиленою головою стояв митрополит Київський і Галицький владика Іов. Титулований «екзархом Константинопольського престолу», митрополит славився благочестям, благодійністю і вченістю, так само як і захистом православ’я проти унії. Надійна і міцна стіна православ’я!
Весна того року затрималася. Аж на другий тиждень квітня війнуло теплом і висушило мокроту. А особливо тішило те, що теплий вітерець звільнив сонячний лик від довжелезних свинцевих хмар. Назустріч сонечку скоро з набряклої утроби землі виповзла перша трава, а на деревах почало розпускатися листя. Усміхнувся щедрості небесній владика Єзекіїль і вклонився митрополиту.
– Гарний день починається!
– Усе в руці Божій, – кивнув митрополит, не зводячи очей із могильного пагорба.
Знову тихо й благочестиво
Титар – особа, на кошти якої збудовано або заново прибрано (іконами, фресками) православний храм чи монастир.
