щоб заховати ті гранули. Не міг же я ті херні отак просто лишити. Але скажу тобі таке, Барні: дуже дивне відчуття, коли та радіоактивна штука проходить через стіну, а ти не можеш її ні побачити, ні відчути. Я сховав решту гранул, тоді вилетів по драбині й виліз з іншого боку, перескакував по п’ять-шість щаблів. Здер респіратор з обличчя, скинув робу, зайшов у душ за хлопцями в самій лише білизні й так узявся терти шкіру, як ніколи в житті, аж рубці полишалися. Я тільки й думав, що весь у радіоактивному пилу. Мужик! Ніколи в житті не забуду тої картини, коли голка скочила догори. Там, у лабораторії, все фонило! Але ти собі уяви: того мудака, відповідального з питань безпеки, турбувало лише те, щоб ми провели чистку й не повідомляли «Трейсер контрол». Знав би ти, як то мене схарило. Нє, я його не звинувачую в тому, що він хотів уникнути паніки. Блін, ми ж усе взяли під контроль, ніхто не дістав якоїсь великої дози. Але хотілося, щоб він насамперед за нас турбувався.
– А звідки ти знаєш, яку дозу дістав, якщо це неможливо побачити?
– Плівкові дозиметри. А ще маю кишеньковий. Лікар тримав нас в ізоляторі п’ять хвилин, перевіряв. Роба й респіратори зупинили опромінення, і ніхто нічим не надихався. Іншим залишилося тільки очистити все, що ми винесли з лабораторії. Ну а що, це ж звична процедура. Компанії таке щодня роблять.
– То їм не довелося дзвонити в той «Трейсер…»?
– «Трейсер контрол»? Через такий невеликий витік – ні. От коли аварія виходить з-під контролю, як, наприклад, коли щось із реактором або коли це виходить за межі лабораторії й виникає загроза зараження всього міста. А в такому випадку – ні. На щастя, нам вдалося все втримати в лабораторії. Бляха, за годину після аварії відповідальний за радіаційну безпеку перевірив кожен дюйм того місця: камеру безпеки, кімнати знезаражування, які ми проминали дорогою в душ; навіть мій невеликий кабінет біля лабораторії. І це ж вони ще раз ретельно все перевірятимуть – усю територію, просто щоб бути точно впевненими. Але скажу тобі таке, Барні. До трагедії було дуже близько.
Барні вийшов перед будівлею відділу моделювання ще під враженням від думки про те, що, як Карен і зазначала, навіть з усіма їхніми знаннями й запобіжними заходами, усім плануванням та обережністю щось усе одно може непередбачувано витекти не в тому місці не в той час і вплинути на їхні життя.
А найгірше, блін, те, що воно завжди там було, завжди так близько, а він і гадки не мав.
Липень
1
Через два дні після барбекю четвертого липня Барні зрозумів, що з’їв щось не те: його нудило. Уже другий ранок він прокидався з головним болем, а на руці з’явився висип, який поширювався. Йому спало на думку звернутися до лікаря, але він вирішив подивитися, чи не стане краще протягом дня. Тихо вдягнувся, щоб не розбудити Карен, і спустився вниз поснідати. Кухня була чиста, більшість тарілок вимиті. Вона старається змінитися.
Щоразу, як він думав сказати
