щоб керувати машиною.
– З тобою все добре?
– Та, лише нудить трохи. Слухай, я, напевно, не піду на роботу. Підвезу тебе до Центру, а сам до лікаря сходжу. Повідомлю тебе, як тільки дізнаюся, що це. Може, то ми щось обоє з’їли в їдальні компанії, тоді нафіг їх засудимо. – Він слабенько всміхнувся, а за кілька хвилин Барні вже проводжав авто поглядом.
Протягом дня Барні нудило, але він це ігнорував. Лише ввечері помітив, що з висипом усе стає ще гірше, тоді й згадав, що Праґер пішов до лікаря й може знати, у чому там річ. О сьомій тридцять він задзвонив Праґерові додому, але якийсь чоловік, що назвався Елом Бендіксом, сказав, що Праґера забрали в Меморіальну лікарню Елджина менш ніж годину тому.
– Що з ним?
– Вибачте, я не маю права ділитися будь-якою інформацією з газетами чи ще кимсь.
– Я не з газети. Що діється? Він мав мені подзвонити після того, як відвідав лікаря. У мене те саме…
Але чоловік повісив слухавку зі словами:
– Слухайте, ми тут зайняті. Подзвоніть у лікарню.
– Та якого хера! – викрикнув Барні, коли на кінець розмови в кімнату ввійшла Карен. – У нього такі ж опіки, як у мене.
– Які опіки?
– На руках, червоні плями на тильній стороні долонь, і пальці розпухлі. У мене теж висип на руці – свербить, зараза. Спочатку думав, що обпікся, але не пам’ятаю такого. – Барні побачив, як дивно дружина витріщається на його руку, на якій закотив рукав, щоб показати. Стало ще гірше: рука вкрилася струпами, як і в Праґера.
– Я не знала, що в тебе теж, – налякано прошепотіла Карен. – Глянь. – Вона розстебнула блузку й опустила ліву бретельку ліфчика, демонструючи червоні плями на грудях. – І тут… – Підняла спідницю, показуючи такі ж плями на правому стегні.
– Це коли в тебе з’явилося?
Вона дивилася на висип на грудях так, ніби там у неї звивалася змія.
– Не пам’ятаю. Кілька днів тому. Воно трохи почервоніло, і я подумала, що то реакція на ті гормони, які почала пити минулого тижня. Але вчора помітила те саме на стегні, подзвонила лікареві Лірою, він сказав, що то може бути побічний ефект і щоб я перестала їх уживати. Але, Барні, у мене теж тут стає все гірше.
Вони дивилися одне на одного, а тоді Карен прошепотіла те, про що він уже подумав:
– Подзвони в лікарню, запитай, що з ним.
Медсестра сказала лише, що з Максом Праґером усе гаразд, але з ним не можна ні поговорити, ні до нього навідатися. Барні наполягав, щоб йому дали поговорити з лікарями. Коли лікар нарешті взяв телефон, Барні сказав йому:
– Слухайте, я не просто так тут розпинаюся. У мене з дружиною, здається, такий самий висип, як у Праґера на руках.
– Містер Праґер заходив до вас додому протягом останніх кількох тижнів?
– Ні, він ніколи не був у мене вдома, але…
– Хтось із вас працює у відділі досліджень?
– Ні, я в моделюванні.
– Тоді я б цим не переймався.
– Але
