Зіммерману.
Я хотів би подякувати Нессі Рапопорт, своїй редакторці, яка подбала про те, щоб цю книжку не відкликали з продажу, співробітникам Bantam Books, які так важко працювали, зокрема Джеку Романосу, Стюрту Епплбому, Гізер Флоренс, Альберто Вітале та Лу Вульфу, а також неоціненному співавтору Вільяму Новаку.
І певна річ, своїм донькам Кеті й Ліа, які були і є усім моїм життям.
Передмова
До друкованого видання
Напевно, саме я здивувався найбільше, коли книжка вже першого тижня виходу опинилася на першому місці в списках бестселерів. Люди почали запитувати, як книжка, у якій не було сексу, жорстокості й шпигунів, могла так гарно продаватися. А я справді не знав, хоча мене й вважали генієм маркетингу.
Зрештою, це ж лише розповідь про хлопчака з порядної родини іммігрантів, який наполегливо вчився й важко працював, пізнав і великий успіх, і великі розчарування, але таки спромігся все подолати завдяки простим цінностям, котрих його навчили батьки й учителі, а ще тому, що йому пощастило жити в Америці.
Це не та книжка, що мала б установити нові рекорди в книговиданні, однак саме це й сталося.
А причина такого успіху відкрилася мені під час перегляду пошти. Я почав отримувати замалим сотень п’ять листів на день і щовечора, ідучи з офісу, забирав ще стосик.
Я збагнув, що таємниця крилася в простому: більшість людей, які мені писали, і самі прожили якусь частину мого життя. Я писав не про химерні місця, як-от океанське дно чи поверхню Місяця, а про те, де всі вони колись побували.
Мені надсилали багато листів люди, яких, як і мене, після років відданої служби звільнили з компанії, або ж ті, хто нещодавно втратив коханих.
Дехто писав, аби розповісти, як їхні батьки пройшли через Елліс Айленд[3] та прожили чудове життя в Америці (а до багатьох листів ще й додавалися чеки на допомогу реставрації острова та статуї Свободи). Говорили також і про те, що вони в боргу перед важкою працею та жертвою своїх батьків, і про рішучий намір зробити життя ще кращим для власних дітей.
Я отримував листи від тих, хто говорить, як сильно любить Америку, але водночас дуже боїться, що американська податкова і торговельна політика веде їх до катастрофи.
Звістки приходили і від школярів, і від вісімдесятирічних пенсіонерів, від президентів корпорацій і безробітних.
Тисячі людей говорили, що ця книжка їх чогось навчила, проте я, читаючи їхні листи, дізнався набагато більше.
Я дізнався, що справжній дух Америки – це щось на кшталт прагматичного оптимізму: «Рано чи пізно все буде добре, але тільки якщо ви будете боротися й жертвувати чимось заради цього».
У розділі «Повернути Америці велич» наведено більше коментарів, ніж у будь-якому іншому, оскільки це питання різало без ножа. Американці не збираються миритися зі статусом другосортності у світі. Можливо, дехто з наших лідерів не надто й тривожиться тим, що наша країна втрачає конкурентоспроможність,
Елліс (англ.
