і саме це час для роздумів, момент істини. Так сталося й зі мною, я розмірковував, що ж робити далі. Можливо, варто послати все під три чорти і вийти на пенсію? Мені було п’ятдесят чотири. Я вже чимало досягнув. Був фінансово забезпеченим. Міг дозволити собі до кінця життя грати в гольф.
Але це просто здавалося мені неправильним. Я знав, що маю зібратися й рухатися далі.
У кожного в житті трапляється так, що з нещастя народжується щось конструктивне. Бувають часи, коли все здається настільки поганим, що хочеться схопити долю за плечі й добряче струсонути її. Я переконаний, що саме той ранок на складі підштовхнув мене лише за декілька тижнів потому очолити Chrysler.
Із власним болем я міг упоратися. Але навмисне публічне приниження стало для мене останньою краплею. Мене переповнював гнів, і вибір був невеликий: я міг або спрямувати його проти себе, що мало б спустошливі наслідки, або ж міг використати частину тієї енергії й спробувати зробити щось корисне.
– Не казись, – нагадувала мені Мері. – Відплати.
У часи великих потрясінь і нещасть завжди краще зайняти себе чимось, виплеснути гнів і сили на щось позитивне.
Як виявилося, я потрапив з вогню та в полум’я. Через рік після мого приходу в Chrysler компанія опинилася на межі банкрутства. Чимало часу тоді я витратив на роздуми, як же це я втрапив у таку халепу. Звільнення з Ford – неабияка прикрість. Але піти на дно разом із кораблем Chrysler я аж ніяк не заслуговував.
На щастя, Chrysler втрималася на плаву, хоч і була на волосині від смерті. Нині я герой. Досить дивно, але все це завдяки моменту істини на складі. Завдяки рішучості, удачі та допомозі стількох гарних людей я зміг відродитися з попелу.
А тепер дозвольте мені розповісти свою історію.
Виготовлено в Америці
І
Родина
Нікола Якокка, мій батько, прибув до цієї країни 1902 року, у віці дванадцяти років – бідний, самотній і наляканий. Він часто повторював, що єдине, у чому був упевнений, діставшись сюди, так це в тому, що Земля кругла. І то лише тому, що інший італієць на ім’я Христофор Колумб випередив його на 410 років з точністю майже до дня.
Коли судно увійшло в Нью-Йоркську затоку, батько визирнув назовні і побачив статую Свободи – славнозвісний символ надії для мільйонів іммігрантів. Перетинаючи затоку вдруге, знову побачивши статую, він був уже новим громадянином Америки і на той час мав лише матір, молоду дружину та надію. Для Ніколи й Антуанетти Америка була землею свободи – свободи стати будь-ким, якщо й справді палко прагнутимеш цього і наполегливо працюватимеш.
Цього батько навчив усю свою родину. І я сподіваюся, що мені вдасться зробити те саме.
Ще в дитинстві, коли ми мешкали в Аллентауні, штат Пенсильванія, наша родина була настільки близькою, що іноді складалося враження, немов ми одна людина з чотирьох частин.
Батьки часто робили так, що ми з Делмою, моєю
