вдумливо жує й показує Айріс жестами:
– Якщо Луї таки досягне заслуженої слави, то не забувайте, що вас буде увіковічено на його полотнах. Лише подумайте про це! Вами захоплюватимуться ще через сто, двісті років.
Вона надпиває з чашки, тримаючи її в руці, відкопиливши мізинчик.
– До того ж вам платитимуть шилінг за годину, а це, я припускаю, значно перевищує вашу нинішню зарплату.
– Цілий боб, тобто… шилінг за годину?
– Так.
Айріс намагається ковтнути. Не пам’ятає як. Вона запихає їжу за щоку.
– І мене б, ну, як би це сказати…
– Запевняю, до вас ставитимуться з повагою, – квапливо відповідає Клариса, хоча Луї дивиться на неї поглядом, що промовляє цілком протилежне. – Я й сама йому позувала. Якщо хочете, вас може хтось супроводжувати…
Роуз. Їхня сварка спалахує в пам’яті. Викрадені фарби, спалені малюнки і той ляпас. Айріс зціплює зуби.
– Гадаю, у вас немає нікого підхожого? Якщо забажаєте, щоб я була присутньою, то з радістю виконаю цю роль.
– Це все тому, що я… – вона вказує на свою ключицю. Понурює голову. – Ви хочете намалювати ось це?
– Що? – нарешті висловлюється Луї. У нього мудрий, низький і тягучий голос. – Ні! Ви просто цікава. Володієте певною величавістю. Ваше обличчя викликає захват і водночас бентежить. А ваше волосся! Я певен, що навіть цілий рій шпильок не впорався б із ним. Просто надзвичайно.
Вона вся тремтить, не знаючи, сприймати це як лестощі чи як образу. Намагається зосередитися на бутербродах.
– До того ж я впевнений, що ви будете бездоганною королевою. Ні, ви і є справдешньою царицею.
У діалог вклинюється Клариса:
– Бачте, він працює над однією картиною, що зветься «Ув’язнення Ґіжмарової королеви». Іноді Луї занадто поринає у свої ідеї. Він забуває, що не всі ми поділяємо його ентузіазм стосовно середньовічних ле 13. Якщо коротко, – вона закочує очі, а від повторення завчених рядків її голос набуває монотонного звучання, – то королеву ув’язнив її ревнивий чоловік. Один чолов’яга на ім’я Ґіжмар зазнає кораблетрощі, однак зустрічає чарівну жінку й закохується в неї. Та їхній любові не судилося тривати вічно – про них дізнається король і виганяє того хлопчину геть. Проте жінка зав’язує йому сорочку у вузол, що здатна розв’язати лише вона, і він робить те саме із її сукнею… Усе правильно?
Луї киває з набитим ротом.
– А тоді вона втікає від чоловіка й опиняється у замку короля Меріадука, який намагається спокусити її, проте марно. Згодом вона випадково зустрічає Ґіжмара на турнірі й доводить, хто вона насправді, розв’язавши вузол на його сорочці – гадаю, це найменше, що вона там зробила, – його війська оточують замок короля Меріадука, і Ґіжмар визволяє свою кохану. Як тобі така переповідка, Луї?
– Згодиться, – каже він, вистукуючи кожен склад нігтями. – Тож ми з’явилися тут, щоб урятувати
Ліро-епічні поеми, популярні у Франції та Німеччині XIII – XIV ст.
