style="font-size:15px;"> Макс усміхнувся й собі, але якось ніяково – він подумав, що, коли за кілька років війна не закінчиться, йому також пришлють повістку. Можливо навіть, що такого самого сяйливого дня, як цей, невидимий привид війни огорне майбутнє запиналом мороку.
– Гадаю, ти досі не бачив селища, – мовив Роланд.
Макс заперечливо хитнув головою.
– Що ж, новачку, бери велик. Розпочинаємо туристичну екскурсію на колесах.
Макс їхав за Роландом алеєю, що простяглася вздовж берега, а потім звернула до селища. Коли Макс почав відставати, Роланд збавив швидкість, і незабаром вони зупинилися біля великого кам’яного фонтана, що височів у центрі якогось майдану. Доїхавши до нього, Макс залишив велосипед на землі. З фонтана била напрочуд прохолодна вода.
– Не раджу, – проказав Роланд, читаючи його думки. – Живіт обдує.
Макс глибоко зітхнув і підставив голову під струмінь.
– Їхатимемо повільніше, – згодився Роланд.
Кілька секунд Макс тримав голову під струменем фонтана, а тоді зіперся на камінь, з голови на одіж крапала вода. Роланд усміхнувся.
– Правду кажучи, я не сподівався, що ти стільки витримаєш. Тут, – показав він рукою, – центр селища. Ратушна площа. Це будинок суду, але його вже не використовують як такий. Щонеділі тут базар. А влітку вечорами на стіні ратуші показують фільми. Зазвичай старі й на обірваній плівці.
Макс хитнув головою, відсапуючись.
– Привабливо звучить, еге ж? – засміявся Роланд. – А ще тут є бібліотека, але даю руку на відсіч, у ній не назбирається і шість десятків книжок.
– А що ти тут робиш? – насилу вимовив Макс. – Окрім того, що катаєшся на велику.
– Гарне запитання, Максе. Бачу, ти починаєш дещо розуміти. Їдьмо далі?
Макс зітхнув, і хлопці сіли на велосипеди.
– Тільки тепер я визначатиму швидкість, – зажадав Макс. Роланд стенув плечима й натиснув на педалі.
Години дві Роланд катав Макса вздовж і впоперек невеликого селища та його околиць. Вони оглянули крутосхил на південному кінці, і Роланд відкрив Максові таємницю, що тут найкраще місце для підводного плавання – поряд зі старим, затонулим у 1918 році кораблем, який перетворився на справжнісінькі підводні джунглі з різними химерними водоростями. Роланд пояснив, що під час жахливої нічної бурі корабель наштовхнувся на небезпечні рифи, які стирчали під водою за кілька метрів од поверхні. Через негоду й нічний морок, що його раз по раз протинали блискавки, всі члени екіпажу потонули. Всі, крім одного. У цій трагедії вижив тільки інженер, який на знак вдячності провидінню, що врятувало йому життя, залишився в селищі й побудував великий маяк на крутому схилі гори, яка була свідком трагедії, що розігралася тієї ночі. Тепер цей чоловік постарів, він залишався доглядачем маяка і був «названим дідусем» Роланда: після корабельної аварії одне місцеве подружжя доправило інженера до лікарні й доглядало його, поки він повністю не одужав. За кілька років подружжя загинуло в автокатастрофі, і доглядач маяка став опікуватися
