так поводитися, якщо казала, що він став таким злим, бо хотів, щоб вона йому допомагала й підтримувала в усіх справах, вона дивилася на мене з насмішкою і зазвичай у відповідь лише знизувала плечима. Згодом мені стало ясно: хоча Ліла і підтримувала дружбу зі мною, вона вирішила не ділитися особистим. Отже, вона справді все знала і вважала мене ненадійною подругою? Дійшло навіть до того, що я вирішила ходити до неї додому рідше, щоб вона відчула мою відсутність, почала розпитувати про причину і таким чином ми могли б щиро все з’ясувати. Але вона, здавалося, цього навіть не помітила. Тож я не витримала і почала ходити до неї ще частіше, аніж раніше, але й тут вона не виявила ні радості, ні здивування.
Того спекотного липневого дня я прийшла до неї в особливо пригніченому настрої, але нічого не розповіла про Ніно і його дівчину. Не те щоб я зробила це навмисне, адже так було завжди: вона зі мною нічим не ділилася, тому і я звела гру у сповіді майже до нуля. Ліла була привітною, як завжди. Приготувала мені молоко з мигдалем, і я вмостилася з холодним напоєм на дивані в їдальні, роздратована гудками потягів, потом, усім на світі.
Я мовчки спостерігала, як вона походжала по квартирі, і мене охопила злість через її здатність продиратися через найгнітючіші лабіринти, тримаючись за нитку власного войовничого рішення, не даючи виду. Мені пригадалися слова її чоловіка про силу, що чаїлася у Лілі, як пружина небезпечного механізму. Я поглянула на її живіт і уявила, як вона там, усередині, щодня і щоночі бореться, щоб знищити те життя, яке Стефано хоче силоміць в ній зародити. «На скільки ще в неї вистачить сил?» – подумала я про себе, але не насмілилася розпитувати про щось, бо знала, що ті запитання здалися б недоречними.
Згодом прийшла Пінучча. Вона нібито просто прийшла провідати родичку, але хвилин за десять з’явився і Ріно. Вони з Піною так надмірно пристрасно цілувалися в нас на очах, що ми з Лілою обмінялися іронічними поглядами. Коли Піна заявила, що хоче помилуватися видом із вікна, він пішов слідом, і вони разом зачинилися у спальні на добрих півгодини.
Ліла повідомила мені, що вони таке виробляли частенько; сказала це з сумішшю роздратування і сарказму. А я про себе позаздрила невимушеності цих двох закоханих: ніяких тобі страхів, ніякої незручності. Коли вони нарешті повернулися, то здавалися ще задоволенішими, аніж до цього. Ріно пішов до кухні чогось перехопити, повернувся, поговорив з сестрою про черевики. Сказав, що справи йдуть із кожним днем все краще, намагався вибити з неї якісь поради, щоб потім хизуватися ними перед Соларами як власними.
– А ти знаєш, що Марчелло з Мікеле хочуть виставити твоє фото у крамниці на площі дей Мартірі? – несподівано запитав Ріно з єхидством.
– Дурниця, – відразу втрутилася Пінучча.
– Чому це? – поцікавився Ріно.
– Що за дурне запитання? Якщо Ліні забагнеться, то вона виставить своє фото у новій ковбасній крамниці. Адже ї�
