послухай! Ліла втокмачила собі, ніби я думаю тільки про гроші. Може, так воно і є, але ж я роблю це заради родини, заради її брата, її батька, всіх її родичів. То я неправий? Ти в нас вчена, скажи мені, чи я неправий. То чого їй від мене треба? Забула, з яких злиднів вилізла? Хай заробляють гроші лише Солари? Хай заправляють усім районом? Якщо ти скажеш мені, що неправий, то я не сперечатимуся, відразу визнаю, що так і є. А от із нею мені доводиться сперечатися повсякчас. Вона мене не хоче, так і сказала і продовжує повторювати. Я змушений силою доводити, що я її законний чоловік. Відтоді як я з нею одружився, моє життя – справжнє пекло. Бачити її вранці, увечері, спати поряд і не мати змоги показати, як міцно я її кохаю, – дуже кепсько.
Я поглянула на його руки, які міцно стискали кермо, на обличчя. У його очах зблиснули сльози, і він зізнався, що в першу шлюбну ніч змушений був узяти її силою, у нього не було іншого виходу, бо вона щоранку, щовечора випрошувала в нього ляпаси, навмисне, щоб принизити і довести його до такого стану, якого він ніколи – ніколи! – не хотів. І в цю мить додав якимось майже переляканим тоном:
– Мені довелося знову її побити, бо вона не мала ходити до Солар у такому вигляді. Але є в ній якась могутня сила, яку мені не вдається підкорити. То сила зла, їй наплювати на хороші манери, на все. Отрута. Ти ж бачиш, що вона не вагітніє? Минають місяць за місяцем – і нічого. Родичі, друзі, покупці питають у мене зі смішком: то як, є новини? А я мушу відповідати: які ще новини? Ніби не розумію, про що йдеться. Адже треба щось казати. А що мені говорити? Є такі речі, які знаєш про себе, але вголос не промовляєш. Вона завдяки тій своїй силі, Лену, вбиває дітей у себе в лоні й робить це навмисне, щоб усі думали, що чоловік із мене негодящий, щоб усі наді мною насміхалися. Що? Гадаєш, я перебільшую? Ти навіть уявити собі не можеш, яку послугу робиш мені тим, що слухаєш.
Я не знала, що сказати. Я була приголомшена: ще ніколи чоловік так переді мною не відкривався. Стефано розповідав про все це, навіть про своє насильство, на діалекті – сповненому почуттів, відкритому, незахищеному, як у піснях. Я й досі не знаю, чому він тоді так повівся. Урешті він повідомив, що хотів від мене. Щоб я стала на його бік заради майбутнього Ліли. Сказав, що я повинна допомогти їй зрозуміти, як важливо для неї поводитися з ним як дружина, а не як ворог. Стефано попросив, щоб я переконала Лілу допомогти йому з новою ковбасною крамницею та рахунками. Але для цього йому зовсім не потрібно було виливати мені душу. Напевне, він подумав, що Ліла детально мені все розповіла, а тому вирішив, що треба викласти свою версію. А може, він і не планував так щиро відкриватися перед найкращою подругою дружини, просто діяв під упливом емоцій. Чи, може, сподівався, що йому вдасться розчулити мене, а я потім розповім усе Лілі й зможу розчулити її. Я слухала його з відчуттям жалю, що поступово посилювалося. Мене захопила та щира й дуже інтимна сповідь. Та насамперед – мушу визнати! – мені сподобалася та важлива роль, якою він мене наділив. Коли він висловив підозру, що вже давно мене
