що мої аргументи переконливі.
– Так, ви маєте рацію, пане Ровнєр, – поліцмейстер силувано кивнув. – Думаю, ми могли б дати Большакову змогу виявити себе з такого боку.
– Саме про це я й хотів вас просити, – Яків підвівся та прочинив двері.
– Заходьте, Архипе, – почулося з кабінету, і Большаков одразу ж злякано сховав голову в плечі. Яків же заспокійливо підморгнув приятелеві.
– Пане поліцмейстер.
– Пан Ровнєр щойно переконав мене, що ваші таланти можуть стати нам у нагоді.
Большаков смикнувся, немов щойно почув, що йому залишили у спадок як мінімум титул із родовим маєтком на додачу.
– Тож я даю свою згоду на використання фотографії в найближчій справі, де це видасться доцільним.
– Пане Мерлінський, я доведу, що моя робота буде потрібною та доцільною.
– Зі свого боку можу поки що гарантувати, Архипе, що всі ваші витрати буде відшкодовано.
– Щиро дякую, вашбродь! – Большаков кулею вилетів з кабінету й гучно захряснув двері.
За кілька хвилин Яків уже стояв на ґанку, насолоджуючись свіжим повітрям.
7
Надвечір того самого дня Большаков затягнув Якова до ресторації, безугаву торочачи, що просто мусить віддячити приятелеві за послугу. Проте довго висидіти у просякнутій тютюновим димом і наповненій гамором залі Яків не зміг і вже за півгодини втік з Архипом надвір, у напоєне леготом надвечір’я. Вони неквапом простували людними вулицями, підставляючи обличчя легеньким доторкам халамидника-вітерцю, що десь над Заріччям нахапався запахів диму, мокрої землі та первоцвітів.
«На луках понад Бугом, певно, уже жовто від кульбаби, – подумав Яків. – Та за роботою нíколи не те що до річки вибратися, а й просто пройтися містом».
– Сьогодні можна, – наче читаючи другові помисли, обізвався Большаков і приклався до пляшки з вином. – Сьогодні ти зробив велику справу!
– Нічого я ще не зробив. Тільки й того, що Мерлінського нарешті виловив.
– Погляньте на нього! Ти не просто його виловив, ти з ним розмовляв, і він тебе слухав! А це ого-го! Він же знаєш як на нижчих за статусом дивиться? Як на вошей. А ти тепер неабихто, ти – ек… – він гикнув і перехрестив рота, – експерт від медицини!
– Поки що це сама назва. Хтозна, як усе обернеться, коли дійде до діла.
– Та було б діло! – Большаков потряс кулаками, розхлюпуючи вино. – Ось тоді ми себе покажемо!
– Ага, наче Шерлок Голмс і доктор Ватсон, – гмикнув Яків.
– А це що за двоє?
– Вигадка одного талановитого англійця. Не зважай.
– Ет, байдуже, – Большаков голосно ковтнув із пляшки й запропонував її Якову, але той відмовився. – Але в тебе й сталеві нерви. Як ти з отим солдафоном балакав!
– Просто, – стенув плечима Яків.
– Е-е, не скажи. Я ж під дверима підслуховував. «Не тягніть, пане Ровнєр! Ви заінтригували мене над міру!» – майстерно
