будеш знати…
– Неси вечерю, й усе дізнаєшся, – Яків повів було Большакова нагору, але той, видобувши зашмуляного гаманця, простягнув Йосьці кілька монет і попросив:
– Усе, що замовляв пан Ровнєр, зроби двічі, решту можеш залишити собі як компенсацію за щигля.
Йоська просяяв і вмить забув про носа.
Для потреб пожильців на загальній кухні завжди готували обіди й вечері (щоправда, вартість останніх уже не входила в оплату за постій), і саме цим Моше Розенберг завойовував їхню прихильність, позаяк ціни були помірними, а Марта готувала, «як для своїх».
Приятелі піднялися нагору, де Большаков мало не перекинув бляшанку з гасом, котру Йоська прилаштував під дверима Якової кімнати.
– Уважай, а то вечерятимемо при свічках, як закохана пара. Гадаю, твоїй Оксані це не надто сподобається.
– Ет, – Архип махнув рукою.
– Що трапилось? Знову посварилися?
– Та все те саме, – невдоволено пробурчав Архип. – Де в тебе тарілки?
– У буфеті візьми, – Яків заправив лампу й узявся розглядати етикетку на пляшці шампанського.
– Ти розумієш, – Архип мусив виговоритися, аби незабаром, хвилин за десять-п’ятнадцять, знову стати самим собою – балакучим добряком, – знову затіяла сварку, що, мовляв, з мого апарата ніякої користі, що лише гроші на вітер… А який же це вітер? – Чоловік дістав із кишені піджака кілька фотокарток і обома руками, наче малу дитину, подав Якову.
Архип фанатично захоплювався фотографією, ладен був витрачати на своє захоплення будь-які гроші, а платня писаря поліційної управи аж ніяк цьому не сприяла. У чомусь Яків підтримував і Оксану, але загалом тримав бік Архипа, адже той і справді був майстер своєї справи.
Серед усіх світлин особливо вразив Якова фотопортрет старого єврея-візника, з помережаного глибокими зморшками обличчя якого дивилися на цей світ неймовірно глибокі й мудрі очі філософа. Він довго розглядав фото, тим часом як Архип продовжував бубоніти про те, що жінки нічого не тямлять у справжньому мистецтві та завжди профанують помисли чоловіків.
Двері до квартирки рипнули, і до кімнати ввійшов, балансуючи тацею, на котрій громадилися тарілки з наїдками, шалапут Йоська.
– Оце інша річ, – змінився на обличчі Архип.
– Краще, як у ресторації!
– І не кажи. Марта запросто могла б у самого Маранца куховарити! А тепер відзначимо твоє несподіване підвищення добрячим ковтком шампані!
– Чекай, ти ще всього не знаєш. Я ж у записці тобі черкнув лише про головлікаря.
– Тобто це ще не всі приємні новини? Треба було дві пляшки прихопити?
– Стривай! Я й сам поки не зрозумів, як то називатиметься, але потому, як завітаю до вашої контори на бесіду з паном поліцмейстером, справа проясниться.
– То ти ще й у поліції працюватимеш? – вражено вигукнув Архип.
– Це занадто голосно
