в окулярах і кашкеті. Бабуся Каїн і бабуся Кебот заявили, що ніколи не сядуть у таку пекельну машину, і зроду не зробили цього, хоча багато років по тому бабуся Каїн подорожувала на свій похорон саме в автомобілі, але про це вона тоді ще не знала.
Упродовж наступних двох років банк міцнів і багатів, як і Вільям.
Американці знову інвестували в розширення виробництва, і великі суми грошей знайшли свій шлях до «Каїна і Кебота», щоб реінвестувати в такі проекти, як розширення шкіряної фабрики в Ловеллі, що в штаті Массачусетс. Річард спостерігав за зростанням як свого банку, так і свого сина, з нестримним задоволенням.
На п’ятий день народження Вільяма він забрав дитину з жіночих рук і запросив пана Мунро за чотириста п’ятдесят доларів на рік стати приватним наставником для свого сина. Річард особисто обрав Мунро зі списку вісьмох претендентів, котрих до цього перевірив його особистий секретар. Єдиною метою чоловіка було забезпечити, щоб Вільям зміг у дванадцять років вступити до школи Святого Павла. Вільяму сподобався його наставник, хоча й він вважав його надто старим, проте дуже розумним. Насправді вчителю було всього двадцять три роки, і він отримав диплом другого класу з відзнакою з англійської мови Единбурзького університету.
Вільям хутко навчився читати і писати, але найбільше його зацікавили цифри. Єдина скарга учня була на те, що із шести щоденних уроків лише один був присвячений арифметиці. Незабаром він заявив своєму батькові, що однієї шостої частини робочого дня недостатньо для того, хто колись стане президентом і головою правління банку.
Щоб компенсувати відсутність завбачливості свого вихователя, Вільям переслідував крок у крок усіх своїх доступних родичів, вимагаючи задавати йому арифметичні завдання, які розв’язував у голові. Бабуся Кебот, яка ніколи не була певна, що поділ цілого на чотири обов’язково дасть таку саму відповідь, як і множення на одну чверть, але це дуже швидко довів її онук. Однак бабуся Каїн, котра була набагато розумнішою, ніж зізнавалася, розв’язувала дроби в голові, складала відсотки, коли ділила вісім шматочків торта між дев’ятьма дітьми.
– Бабусю, – люб’язно, але твердо казав Вільям, коли їй не вдалося знайти правильну відповідь на його останню головоломку, – ти можеш купити мені логарифмічну лінійку, тоді мені більше не доведеться знову докучати тобі.
Бабуся Каїн була здивована швидким розвитком свого онука, тому купила йому логарифмічну лінійку, зацікавившись, чи зуміє він нею скористатися.
Тим часом проблеми Річарда почали тяжіти далі на схід. Коли голова лондонського відділення врізав дуба від серцевого нападу за своїм робочим столом, Річард визнав, що потрібний на Ломбард-стрит. Він запропонував Анні, щоб вона з Вільямом супроводжували його, відчуваючи, що ця подорож доповнить освіту дитини. Зрештою, учень міг нарешті відвідати всі місця, про які йому розповідав пан Мунро. Анна, котра зроду не бувала
