набагато цікавіший світ. Він би скоріше волів бути слугою в замку, ніж господарем у хижі.
Свято ніяк не закінчувалося, і Владеку бракувало повітря в маленькій хатинці на одну кімнату, переповненій людом, йому не смакувала їжа, яку подавали у таких мізерних кількостях і їли голими руками: ніхто не ділив харчі на дев’ять порцій у замку. Вже за кілька днів Владек хотів повернутися, щоб знову опинитися з Леоном і бароном. Щодня він ходив по шість верст до замку і застигав, споглядаючи на великі мури, що оточували маєток, в який він не наважився б зайти без дозволу. Флорентина, яка жила тільки серед слуг на кухні, легше пережила повернення до свого колишнього простого життя й не могла збагнути, що цей будинок більше ніколи не буде домом для Владека.
Ясьо вже й не знав, як ставитися до цього шестирічного хлопчика, який тепер був так добре вдягнений і правильно балакав і гомонів про те, що батько був не спроможний второпати, та він цього й не прагнув. А що іще гірше – Владек, здавалося, нічого не робив і весь день марнував на читання. Що б сталося з тим, хто не зумів би нарубати дров або вполювати зайця? Як могла така людина сподіватися провадити чесне життя? Тому господар оселі також молився, щоб свята минули швидко.
Гелена пишалася Владеком і спершу навіть відмовлялася визнати, що між ним та іншими дітьми ввігнали клин. Але довго так тривати не могло. Граючи у солдатиків одного вечора, і Стефан, і Франек, генерали протиборчих армій, відмовилися приймати Владека до своїх лав.
– Чому я завжди маю бути поза грою?! – заволав Владек. – Я хочу вступити в бій!
– Тому що ти вже не один із нас, – заявив Стефан. – І в будь-якому випадку насправді ти не наш брат.
Запала мовчанка до того, як Франек додав:
– Батько ніколи тебе не хотів, тільки матка забажала тебе залишити.
Владек озирнувся по колу дітей, шукаючи Флорентину.
– Як це розуміти, Стефане, що я не твій брат? – поцікавився він.
Так Владек дізнався таємницю свого народження і збагнув, чому він завжди почувався інакшим серед своїх братів і сестер. Він був у душі задоволений, коли виявив, що прийшов із невідомого племені, якому незнане вбоге життя мисливців, і що він має у собі зародок духу, який зробить можливим усе.
Після того як злощасне свято нарешті добігло кінця, Владек повернувся до замку іще вдосвіта, за кілька кроків позад нього неохоче пленталася Флорентина. Леон привітав приятеля з розпростертими обіймами; для нього, ізольованого статками свого батька, як і Владек був обмежений бідністю мисливця, це Різдво також було незначним святом. Із цієї миті двоє хлопців стали нерозлийвода.
Коли почалися літні канікули, Леон попросив батька дозволити Владеку лишитися в замку. Барон погодився, бо він також прикипів до сина лісника. Владек був на сьомому небі від радощів. Він повернеться до дерев’яної хижки іще лише раз у своєму житті.
Вільям
