солодкі мрії. І були в цьому місті палаци з кольорового з прожилками мармуру з позолоченими куполами та розписаними стінами, зелені садочки з блакитними ставками та кришталевими фонтанами. Часто я бавився в тих садах, купався в ставках і лежав, потопаючи у бляклих квітах, що росли під густими кронами дерев, мріючи про все на світі. Бувало, що на заході я підіймався довгою вулицею, що вибігає схилом пагорба, до Акрополю і, зупинившись на відкритому майданчику перед ним, споглядав униз на Ейру, чудове мармурове та смарагдове місто, оповите серпанком золотистих вогнів.
Як давно сумую я за тобою, Ейро, адже був дуже малий, коли ми подалися у вигнання! Але мій батько був твоїм володарем, і якщо буде на те воля фатуму, я знову побачу тебе. Сім земель пройшов я, шукаючи тебе, і настане час, коли почну правити твоїми ставками та садами, вулицями та палацами. Буду співати людям, котрі знають, про що я співаю, і не відвернуться, не висміють мене, бо я – Іранон, колишній принц Ейри.
Тієї ночі мешканці Телота поклали подорожнього на нічліг у хліві, а вранці до нього прийшов архонт і звелів іти до майстерні шевця Атока, щоб стати його підмайстром.
– Але ж я – Іранон, співак, – відповів юнак, – і не лежить у мене душа до ремесла шевця.
– Усі в Телоті зобов’язані сумлінно працювати, – заперечив архонт. – Такий закон.
І відповів йому Іранон:
– Навіщо ж працюєте ви? Хіба не для того, щоб жити у щасті й достатку? А якщо ваша праця для того, аби працювати щораз більше, то коли ж ви знайдете те щастя? Ви працюєте, щоб забезпечити собі високий рівень життя, але хіба життя не зіткане з краси та пісень? І якщо у вашій праці серед вас не з’явилися співаки, то де ж плоди ваших зусиль? Праця без пісні схожа на стомлюючу та нескінченну подорож. Хіба не була б смерть бажанішою, ніж таке життя?
Але ієрарх залишався незворушним, не прислухався до слів чужинця й у відповідь дорікнув йому:
– Ти дуже дивний хлопець. Не подобаються мені ні твоє обличчя, ні голос. Слова, які ти промовляєш, блюзнірські, бо боги Телота заповіли, що праця – це добро. Після смерті боги пообіцяли нам притулок у світі, де буде вічний спочинок і кришталева прохолода. Думки не будуть докучати там свідомості, а краса – очам. Іди ж до Атока-шевця, інакше тебе проженуть із міста іще до заходу сонця. Тут кожен зобов’язаний бути корисним, а спів – це дрібниця.
Отож, Іранон вийшов із хліва і покрокував вузькими кам’яними вуличками між сумними прямокутними будинками з граніту. Він сподівався побачити зелень, але його оточував лише сірий камінь. Обличчя стрічних були похмурими та стурбованими. На набережній ледачої Зуро сидів молодик із сумними очима і пильно споглядав на поверхню води, вишукуючи на ній зелені гілочки з набряклими бруньками, які ніс із гір паводок. І цей юнак звернувся до Іранона:
– Це ти той, хто, як кажуть архонти, шукає далеке місто у прекрасній землі? Я Ромнод, хоч і телотської
